Я з мамою живу на Вінниччині, в неї я єдина донька.
Правда, моя мама сама живе в своїй хатині, тата не стало давно, а я – з чоловіком живемо в хаті, яка дісталася йому від свекрів моїх.
У моєї мами ще є рідна сестра, вона живе в Запоріжжі, у неї квартира своя.
Тітка Валентина має двох синів, вони з сім’ями ще дуже давно поїхали обоє за кордон на заробітки.
Мої двоюрідні брати там довго вже живуть, постійно кажуть, що ще трохи грошей зароблять, а тоді повернуться додому.
Та багато часу минуло, а вони й повертатися, щось бачу, й не збираються, діти їх вже майже мову українську забули і не зрозуміло, що й в планах їх, а зараз то й поготів.
А минулої весни, коли в Запоріжжі було геть неспокійно, мама свою рідну сестру, оскільки вона живе сама, а ми хвилювалися за неї, покликала жити до нас.
Тітка Валя з мамою в хаті її жила. Вона старша за мою маму на 7 років, зараз їй вже 68.
Тітці дуже сподобалося у нас, каже, що в нас спокійно, тихо так і їй дуже подобається сільське життя.
Жила вона у нас довго, ми їй допомагали, а коли у їх місті стало спокійніше, тітка поїхала назад, в надією на те, що її все ж сини з невістками покличуть до себе.
Вони обоє в Німеччині живуть і давно влаштувалися там не погано. Можливість в них є, може й бажання знайдеться, коли дізнаються, що мати повернулася додому і сама в Запоріжжі живе, де й зараз знову дуже неспокійно.
Та сини й мови про це не ведуть, лише кажуть, що з робою зараз їм важче, адже багато приїхало заробітчан – зарплата менша, а конкурентів більше.
Тітка наша тепер захвилювалася, мовляв скоро буде осінь, а потім зима. Холод, може не бути світла і опалення, та й ситуація у місті і так складна, багато людей виїхало, ніхто не знає, що чекати.
І стала тітка знову дзвонити до нас, проситися жити у мами моєї.
Мама вже сама не витримала і подзвонила племінникам своїм, синам тітки Валентини.
Слів мама не підбирала, соромила дітей, просила, щоб матері не забували, допомагали їй, або до себе забрали.
Обоє синів тітки валі сказали, що зараз і в самих часи важкі, повернутися в Україну не можуть і часу на маму не мають. Вони просили мою маму забрати свою рідну сестру до себе, адже теж вона її родина, нехай трохи поживе.
Та мама моя обурена, адже тітка Валентина має свою квартиру, дітей, чому вона має доглядати ще її.
Справа в тому, що тітка часто хворіє, робити нічого не може, пенсію лише на аптеку віддає, а мама її і годувала і одягала, ще й ми з чоловіком допомагали.
Я розумію, ситуація дуже складна тоді була, ми її трохи допомогли, тепер і діти нехай їй допомагають, а то хочуть на маму мою і мене з чоловіком догляд за своєю мамою спихнути.
Нам тітку шкода, але що робити не знаємо. Вже радилися з мамою радилися: якщо зараз її заберемо, то ж не виженемо потім, а час до старості йде.
От що тут можна зробити?
Фото ілюстративне.