Коли моя тітка мені зателефонувала і попросила мене до неї приїхати, я і не підозрювала, про що вона хоче поговорити зі мною.
Тітка Лариса – рідна сестра мого батька. Відколи нас тато покинув, ми з його ріднею і не спілкувалися. Не хотіли ні ми, ні вони, хоча і жили в одній області.
Я давно доросла, і вже могла б забути цю історію, але тітка нагадала про себе сама.
Ні мого тата, ні моєї мами уже, на жаль, немає. Мені 55 років, у мене є чоловік. Донька є, але вона давно за кордоном живе, ми з нею не бачилися вже багато років.
Лідочка моя мене до себе кличе, в Канаду, зараз простіше туди документи виробити, але я свого чоловіка одного не залишу, тому і тримаємося ми разом собі.
Приїхала я до своєї тітки, і треба сказати, я її не впізнала. Їй 75 років, але виглядає вона значно старшою.
Тітка як лише побачила мене, стала обіймати і плакати, говорити, що нікого ріднішого за мене у неї немає.
Справа в тому, що її чоловіка давно не стало, а єдиний син, мій двоюрідний брат Михайло, веде скажем так, не найкращий спосіб життя, він п’є, зникає кудись на довгий період, а потім приходить додому. Мало того, що він ніде не працює, ні за що не платить, та ще й в борги влізає, а тітка мусить це за нього віддавати.
Тепер до справи – тітка хоче, щоб я зараз забрала її до себе, а вона мені за це в майбутньому свою квартиру двокімнатну перепише.
Каже, що їй спокій потрібен, а вдома цього спокою нема і не було.
Я не знаю, яке рішення прийняти, мені тітку шкода, але що означає її “потім квартиру перепишу”. Потім –це коли?
Мій чоловік наполягає на тому, щоб я не погоджувалася і взагалі забула про цю сімейку, адже ще невідомо, що вчудить мій двоюрідний брат, син тітки.
Одним словом, я не знаю, що робити.
А як би ви вчинили на моєму місці?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.