Мої батьки були однокласниками, і одружилися дуже рано – в 20 років. Невдовзі на світ народилася я.
Прожили вони 20 років, я виросла, заміж вийшла.
І відразу після мого весілля батько нам заявив, що йде з сім’ї.
Для мене це стало справжньою несподіванкою, а от мама, виявляється, давно все знала, що у батька роман з цією Галиною, але сподівалася, що все мине.
Тітку Галину я знала давно, вона була молодшою за мого тата років на 10, розлучена, сама виховувала доньку.
Одним словом, забрала вона батька з сім’ї. А мама після цього в Італію на заробітки поїхала.
Я ж вийшла заміж і стала жити спочатку в чоловіка в квартирі разом з його батьками.
Це вже потім ми разом збудували собі гарний будинок за містом.
Весь цей час мені не допомагала ні мама, ні тато – кожен жив своїм життям.
Мама згодом вийшла заміж за італійця, і просто забула про мене.
А батько почав ростити доньку тітки Галини, як свою рідну. Про мене він не згадував навіть на день народження.
Ми з чоловіком усього досягали самі. Часом нам було дуже непросто, але нам ніхто не допомагав.
Тато мій розчинився в новій родині, він тітці Галині будинок практично збудував.
Вже кілька років тітка Галина їздить на заробітки в Польщу, бо мій батько захворів, і перестав заробляти як колись.
А вона вже звикла до грошей, тому поїхала сама заробляти.
Але зараз стан батька погіршився, і потрібно, щоб хтось за ним доглядав.
До себе я його забрати не можу, мій чоловік не дозволить.
Дочка тітки Галини теж вмила руки, мовляв, це не її батько, тому доглядати його вона не збирається.
От я і зателефонувала тітці Галині в Польщу, і сказала, щоб вона їхала додому глядіти свого чоловіка.
Адже в свій час вона практично забрала його з родини, то ж нехай зараз за ним і дивиться.
Думаю, що так буде справедливо.
Батька мені шкода, звичайно, але що тепер поробиш? Він сам вибрав таке життя.
Сумління мене мучить, чи правильно все це, але що я можу вдіяти зараз?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.