Я рано поїхала з дому в пошуках кращого життя. Ми з родиною жили в селі, а мені завжди здавалося, що в місті у мене буде значно більше можливостей.
Як мама з татом мене не просили залишитися вдома, я їх не послухала. Я у них єдина донька, вони для мене навіть будинок окремий збудували, в надії, що я вийду заміж і буду жити поряд.
Та мені треба було у велике місто. Там я сподівалася зробити кар’єру.
Спочатку все йшло так, як я собі задумала. Я закінчила університет, знайшла роботу, почала робити кар’єру.
Потім я зустріла Анатолія, він працював разом зі мною в офісі. Ми стали зустрічатися.
Потім ми почали жити разом, у Анатолія була своя квартира, і я до нього переїхала.
Коли моя мама про це почула, вона дуже засмутилася, бо сподівалася, що я зроблю все, як треба: вийду заміж, візьму шлюб в церкві, у мене буде весілля, на яке вони зможуть запросити родичів.
Мама не могла сприйняти той факт, що ми з Анатолієм живемо без шлюбу.
Я не раз пояснювала їй, що зараз ніхто цьому не дивується, що це дуже поширене явище, та мама лише хитала головою, а ночами плакала.
Вона мені казала, що той чоловік, який любить і боїться втрати – він відразу заміж бере. А жити у “вільному” шлюбі хоче кожен, бо це ж ніяких зобов’язань і відповідальності немає.
Зрозуміла я мамині слова лише через час, коли витратила свої найкращі роки на очікування пропозиції, яка так і не поступила.
В 30 років я Анатолію сказала, що мені пора народжувати, і що я сім’ю хочу, а він відповів, що його і так все влаштовує, а дітей нам ще рано заводити.
Я зібрала свої речі і поїхала від нього. Він не очікував, що я так зроблю, тому вважав, що я повернуся.
Але я взяла відпустку і поїхала до мами в село. На кілька днів я відключила телефон і просто багато спала, гуляла, милувалася природою.
Будинок, який батьки збудували для мене, досі стояв зачиненим і чекав мене.
Ті кілька днів, які я провела в селі біля мами, кардинально змінили мої думки і плани на життя.
Я вирішила, що з мене досить, і що я спробую нове життя тут, в селі.
У моїх батьків був невеликий магазин з продуктами. А я мала деякі заощадження. Тому я вирішила вкласти свої гроші у справу батьків і розвинути їхній бізнес.
Наші справи швидко пішли вгору. Мені навіть стало подобатися моє нове життя.
А потім я і заміж вийшла, за свого однокласника Андрія, який був в мене закоханий ще зі школи.
У нас росте чудова донечка, ми дуже щасливі!
А нещодавно до мене в село приїхав Анатолій. Він нарешті дозрів до серйозних стосунків, і приїхав, щоб зробити мені пропозицію.
Виглядало це дивно, особливо коли моя маленька донечка бігала по подвір’ю, а він спитав мене, чи це моя сестричка?
Я гордо відповіла, що це – моя улюблена донечка. І додала, що її батько – мій коханий чоловік.
Своє щастя треба цінувати вчасно!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
