Буває так, що ти все життя надієшся на рідну людину, довіряєш їй, а вона відвертається від тебе в найважливішу хвилину.
– Я тоді своїй доньці кажу, мовляв, це ж неправильно так, у тебе одної дві квартири, в одній живеш, другу здаєш квартирантам в оренду, а ми тут тіснимося всі, в маленькій двокімнатній квартирі вчотирьох, а через три місяці дитина у молодих народиться, це вже дуже скоро, будемо взагалі вп’ятьох. І якби ж то вона сама ці квартири купила – вони їй даром дісталися від її рідного батька. І ми з моєю донькою Світланою домовлялися раніше, що вона одну квартиру братові своєму рідному віддасть – Роману, – розповіла колежанці Тетяна Вікторівна.
– Несподівано. Просто так віддасть свою квартиру братові? І вона була згодна? Просто дивно мені, чесно кажучи, не думаю, що хтось на це погодився б просто так добровільно, в наш час такого не зустрінеш ніде, – відповіла на те колежанка.
– Ну так ми сім’я все-таки чи що? Треба ділитися, я вважаю з найріднішими людьми! Вони між собою рідні люди, брат та сестра. Життя довге попереду. Сьогодні Світлана Роману допоможе, а завтра він їй у пригоді стане. І так, вона була згодна раніше, нічого на перекір мені й не говорила, з усім погоджувалася. Казала, коли Роман повернеться з армії, вони разом підуть і оформлять одну квартиру на нього, щоб все було документально завірено. Але, у найважливіший момент, втрутилася її свекруха, щось там почала її вмовляти. Сказала відразу моїй доньці, що в наші дні вже так давно не робиться, не ті часи, що Світлана має думати про себе і свою дитину та сім’ю, а не про дорослого брата і його родину. Брату, мовляв, нехай його рідний батько квартиру купить. А я кажу, а нічого, що батько Романа Світлану, яка йому нерідна донька, з трьох років ростив, як рідну дитину, і ніколи не ділив дітей на “свого” сина та “чужу” дочку? Годував, одягав, виховував і заміж разом зі мною віддавав, весілля їй за свій кошт зробив. Я майже умовила доньку віддати її одну квартиру Роману, але втрутилася моя свекруха: “Влізла не в свою справу!”
Свого часу, багато років тому, Тетяна Вікторівна пішла від першого чоловіка з маленькою на той момент дочкою Світланою. А через рік вийшла заміж вдруге. Перший чоловік був дуже нехорошою людиною, сім’ю в гріш не ставив. Другий був повною його протилежністю. У всьому допомагав, дбав, гроші всі віддавав в сім’ю – просто приносив свою зарплату і клав на стіл, залишаючи собі невелику суму на проїзд.
А найголовніше, за словами Тетяни Вікторівни, її Світланку прийняв, як свою рідну донечку. Грався, гуляв, на велосипеді навчив кататися, на море возив щороку. Дівчинка від рідного батька не бачила стільки уваги та турботи і грошей, скільки від маминого другого чоловіка, свого вітчима. І навіть коли у Тетяни зі своїм другим чоловіком народився спільний син Роман, ставлення чоловіка до дочки його дружини не змінилося зовсім, він продовжував щиро любити малу Світланку.
– Світлана все своє життя взагалі його вважала своїм рідним татом, навіть здивована була років в п’ять або шість, коли дізналася, що у неї, виявляється, раніше інший тато був! – згадує з сумом в голосі Тетяна. – Запитала, чому у неї прізвище інше, ну, я і відповіла їй, всю правду тоді довелося розповісти. Вона рідного батька вже й не пам’ятала. Колишній чоловік особливо до дочки не навідувався, ніколи не проявляв навіть такого бажання. Аліменти платив від випадку до випадку, працював теж так, часом. Загалом ні допомоги від нього, ні підтримки, особливо, не було, та я й не сподівалася на це.
А в дев’ятнадцять років Світлана отримала від рідного батька і його батьків спадок: дві двокімнатні квартири в столиці.
– Батька Світлани з його батьками не стало. А вони жили окремо, мали по квартирі, а потім виявилося, що родичів у них крім Світлани більше немає. Ми з чоловіком провели їх трьох, як годиться, все за наш рахунок було. А дочка спадок отримала, дві квартири, від свекрів моїх і від її батька. Квартири ми з нею привели до ладу разом, стелі побілили, шпалери підклеїли, замінили деякі меблі, техніку. І одну здали в оренду, а в другій Світлана стала жити.
Треба сказати, переїзду Світлани в своє житло раділи всі: жити в двокімнатній квартирі з двома вже немалими дітьми було затісно. Кімната у них була на двох з братом, і одинадцятирічному Роману з дев’ятнадцятирічної сестрою було не дуже комфортно. А вже їй – що й тут казати.
До того ж у світлани нарешті з’явилися гроші – від здачі квартири в оренду. Дівчина стала жити самостійно по-справжньому.
– І ми з нею відразу ще тоді домовилися – другу квартиру вона потім віддасть братові рідному своєму, коли Роман підросте і стане самостійним! – пригадує Тетяна Вікторівна. – Тому що ми сім’я, а в сім’ї ділити на моє-твоє – остання справа! Мій другий чоловік он свого часу Світлану з Романом ніколи не ділив, і подарунки купував обом, і на море возив, і займався з дітьми однаково. Але ж теж був не зобов’язаний це все робити, якщо справедливо подивитися на всі ці речі, в житті ще попробуй таку добру та порядну людину знайди. І Світлана все це добре знала і розуміла, їй навіть на думку не спало заперечувати! “Звичайно, мамо, так і зробимо, як ти радиш!” Треба відзначити, моя донька завжди була дівчинкою у нас слухняною, вихованою в дусі поваги до старших. Слово батьків для неї було законом, вона відразу все сприймала, як належне.
У 26 Світлана вийшла заміж, народила дитину, зараз їй 32. Брат її Роман вже дорослий теж, але квартиру сестра йому так і не віддала – втрутилася її свекруха, мати її чоловіка.
Тетяна Вікторівна дуже сердиться на свою сваху, просто говорити спокійно про неї не може. Не дзвонить більше ніколи, і в гості її не кличе. Мати зятя тепер для Тетяни Вікторівни найгірший ворог – налаштувала її доньку проти власної сім’ї та рідного брата.
– Я не розумію, яке їй взагалі діло, це лише наші сімейні справи? – злиться вона. – Яке вона право мала втручатися і щось говорити на цю тему моїй доньці? Пересварила нашу сім’ю в кінці, а у нас такі добрі стосунки були всі ці роки. У моєї Світлани вже квартиранти залишати її другу квартиру, вона збиралася квартиру братові віддавати, і тут з’явилася мати зятя зі своїми настановами. І хто взагалі просив її про пораду, кому потрібна її думка?
Зі свого свекрухою Світлана завжди була в хороших стосунках з самого початку. Тому і поділилася в якийсь момент – мовляв, квартиранти мої з’їжджають, і шукати нових, напевно, вже немає сенсу. Через пару місяців Роман повернеться з армії, і треба буде переписати квартиру на нього, щоб у нього теж було своє житло, він розраховує і батьки теж на мою підтримку. Він дорослий вже, не з батьками ж йому жити.
Свекруха Світлани просто навіть не могла повірити в це. Що? Навіть не просто пустить брата в свою квартиру пожити, але переписати на нього нерухомість юридично? З якого дива таке робити, хто вже зараз так робить, дарує житло? Так не робиться взагалі. У Світлани з чоловіком вже є своя дитина, і їй треба думати не про брата дорослого, а про сина маленького. Брат – чоловік, йому в декреті не сидіти скоріше за все, нехай йде і заробляє квартиру собі сам. До того ж у нього рідний батько є. Є кому допомогти, нехай і купує йому житло.
Світлана все відмахувалася спочатку і слухати не хотіла свекруху, а потім якось попросила матір посидіти з дитиною, поки вони з чоловіком сходять в кіно. Тетяна Вікторівна відмовилася, та ще й висловилася в тому сенсі, що вона посиділа б, якби дійсно було треба, а не в кіно сходити. Сидіть самі, а не кіно дивіться.
– А ти давай квартири їм даруй, у твоєї рідної матері на твою дитину часу зовсім немає! – не забула згадати свекруха Світлані в той день. – Що, кажеш, допоможуть в скрутну хвилину? Ось так вони тобі допомагають, твої рідні люди, оце така родина в тебе.
І Світлана тоді й вперше замислилася, засумнівалася, після чого пустила в квартиру нових мешканців, і на питання своєї сім’ї ось вже майже п’ять років відмовчується. А її рідний брат Роман тим часом вже й одружитися зібрався.
Його дівчина дитину чекає, живуть вони зараз з Тетяною і її чоловіком, свого житла немає ні у нього, ні в неї. Ось-ось вже народиться дитина, і мати рішуче приступила до Світлани з питанням – коли дочка віддасть квартиру своєму рідному братові? Їм же ще там все підготувати треба, ремонт зробити.
А Світлана ж дарувати квартиру відмовилася навідріз, і Тетяна на них тепер ображена. І на Світлану теж, але найбільше на сваху, яка влізла взагалі не в свою справу.
Лише чоловік Тетяни не знає, чи вчинив правильно, коли утримував ніби й чужу дитину, а міг за ці роки купити квартиру своєму рідному синові і всі б щасливі були. А тепер лиш Світлана виявилася хитрішою і залишилася при грошах. Як тут бути?
Фото ілюстративне.
