Теща з’являлася в нашому житті лише по великих святах, або коли їй щось було треба від мене чи від дочки. Скільки ми з дружиною живемо разом, вона ніколи не подарувала ні їй, ні дітям, жодного подарунка. Нещодавно я придбав будинок за містом, моя дружина розповіла про це своїй мамі і тепер теща хоче жити з нами

Коли я одружився, теща відразу сказала, що не збирається нам допомагати. Вона віддала дочку заміж, і тепер чоловік має повністю дбати про неї. Я, в принципі, ні на що і не сподівався. Мені від бабусі залишилася велика двокімнатна квартира, то ж мої батьки відразу після весілля впустили нас туди жити. Документи теж відразу оформили на мене.

Ми почали жити звичайним життям, у нас народилися діти. А теща з’являлася в нашому житті лише по великих святах, або коли їй щось було треба від мене чи від дочки. Вона давно на пенсії і жила, насолоджуючись самотністю в своїй квартирі. Чоловіка її не стало багато років тому, дочку вона відпустила від себе, то ж жила лише для себе.

Мене завжди дивувала її поведінка. Скільки ми з дружиною живемо разом, вона ніколи не подарувала ні їй, ні дітям, жодного подарунка. Але я давно змирився з цим, добре, що хоч ця жінка не живе разом з нами.

Жили ми добре, але, з часом, я розумів, що наша двокімнатна квартира стає затісною для усіх нас. Більшу квартиру я не хотів купувати, так як вже багато років я мріяв про власний будинок. Я активно шукав варіант, який підходив би нам по ціні, адже добротний будинок в хорошому місці коштує набагато дорожче, ніж квартира.

Мої дівчатка теж завжди знали, що ми рано чи пізно переїдемо в великий просторий будинок від цієї міської суєти. І ось, нещодавно, моя мрія здійснилася. Знайомий, який живе за містом, повідомив,, що його сусід терміново продає квартиру. Я відразу поїхав туди, ціна і справді мене втішила. Певну суму мені довелося позичити ще у своїх батьків, але в результаті мені таки вдалося придбати цей будинок.

Не встиг я натішитися своєю радістю, як мені зателефонувала теща. Виявляється, дружина поділилася з нею новиною про те, що ми скоро переїжджаємо. Теща відразу почала з претензій. Чому це я цікаво не повідомив про наші плани, що ми виїхати з міста збираємося.

А хіба я був зобов’язаний повідомляти? Ми взагалі не спілкуємося з нею, а з онуками своїми якщо раз на місяць поговорить по телефону, і то добре. Ну я їй все-таки відповів, як є. Що продав тут свою квартиру і купив будиночок за містом.

І тут раптом виявилося, що я просто зобов’язаний взяти її з собою. Теща знову раптом згадала, що ми родичі, що у неї нікого крім нас немає, і що я не маю права її залишати. Гаразд би вона була чесною, турботливою і не жадібною жінкою. Ні. Це все не про неї. Вона просто зі світу нас зживе, якщо весь час буде поруч. І я категорично не хочу жити в одному будинку з такою людиною, та й дівчаток моїх вона нічому доброму не навчить.

Я відповів їй, що якщо вона так прагне жити за містом у власному будинку, нехай продає своє житло і теж купує будинок. За рахунок свого майна я не збираюся тягнути практично чужу людину. Та й онуки її не люблять особливо, хоча я їм ніколи і слова поганого про бабусю не говорив ніколи.

Теща затамувала на мене образу і кинула слухавку. Але на цьому вона не заспокоїлася. Тепер вона щодня телефонує моїй дружині, нагадує, що вона її мати. Я бачу, як дружині важко витримати все це. Але я точно жити з нею не буду. Я собі не ворог.

Фото ілюстративне – psychologies.

You cannot copy content of this page