З початку нашого подружнього життя моя дружина Оксана почала мене картати, що я мало заробляю. До грошей вона звикла, бо її мама-заробітчанка висилала їй чималі суми з Італії, тому до заміжжя вона практично ні в чому собі не відмовляла.
Я працював на роботі, заробляв щось, але прийти і дати дружині 900 євро в місяць, як це робила її мама до нашого весілля, я не міг. Оксана постійно говорила, що я її погано забезпечую, що тих грошей, які я приношу, ні на що не вистачає.
Так тривало 5 років, а потім вона теж зібралася їхати на заробітки до своєї мами. Теща замість того, щоб нарозумити дочку залишитися в сім’ї, навпаки, стала кликати її до себе.
Важко сказати, чого моїй дружині не вистачало. Як на мене, жили ми не так вже й погано, у нас була двокімнатна квартира, яку подарували нам мої батьки, ми обоє працювали. Я був впевнений, що по легенько, з часом, ми всього досягнемо разом.
Проте Оксана мріяла про власний будинок за містом і про автомобіль. Вона хотіла, щоб я їхав на заробітки, але я не хотів залишати свою роботу, адже я працював по спеціальності, з перспективою кар’єрного росту. Ще кілька років, і я б заробляв не менше, ніж на заробітках за кордоном.
Та чекати моя дружина не хотіла, тому вирішила, що поїде заробляти сама. Оксана завжди повторювала, що жити треба зараз, а не відкладати життя на потім.
Я не відпускав дружину, але слухати мене вона не стала. В Італії Оксана була чотири роки. Всі зароблені гроші вона відкладала, тому повернулася з великою сумою грошей.
За цей час я теж щось склав. І теща нам додала кілька тисяч євро. Нарешті ми купили будинок, про який так довго мріяли. Згодом у нас народилася донечка, ми були щасливі. Але щастя наше тривало доти, поки одного разу я випадково не дізнався, що на заробітках дружина мені зрадила.
Розлучення було важким. Оксана плaкала, просила зрозуміти, адже ми чотири роки жили окремо. Благала її пробачити, переконувала мене, що все це несерйозно, на чужині всяке буває, доводила, що досі любить лише мене одного.
Але у мене такий характер, що пробачити я не зміг, ми розлучилися. Намагаюся жити і почати все спочатку. Але я навряд чи можу назвати це в повній мері життям. У мене є робота, є рідні і близькі люди, друзі, але тепер мені дуже важко ще комусь повірити.
Я думав і намагався розібратися чому все так вийшло, але придумати нічого не зміг. Та й навіщо пояснювати зраду, дружина зрадила найсвятіше, переступивши через сім’ю.
Друзі і родичі мені кажуть, що я сам винен, мовляв, треба було самому їхати на заробітки, а не відпускати дружину. Але ж хто знав, що все так недобре закінчиться?
Будинок, який ми будували разом, ми і досі не можемо поділити, адже я теж вклав в нього чимало своїх грошей, а теща з дружиною мене переконують, що мені в ньому нічого не належить.
Оксана не перестає сподіватися, що мені перейде, я її пробачу і ми знову будемо жити разом. Але я так не думаю, тому що не бачу нашого майбутнього. Хоча донечки нашої мені шкода.
І хоч мені дуже сумно і самотньо, та я переконаний, що все що не робиться – робиться на краще.
Оксана щодня просить мене подумати, каже що давно все зрозуміла, і що дуже кається, а я не можу її пробачити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.