— Раніше жили з дружиною в Шахтарську Донецької області. Там всі роками працювали на шахтах. Якщо звільнили – ти назавжди безробітній. За три роки в Польщі вже змінив п’яту роботу, — розповідає 32-річний Сергій Одинець, пише gazeta.ua.
— Після початку АТО переїхали в Тернопіль. Вирішили податися на заробітки за кордон. Шукали роботу через фірму-посередника. Нарвалися на шахраїв. Узяли з нас тисячу євро й зникли. У відчаї поїхали як туристи в Польщу. У Варшаві прямо на вокзалі набирали робітників на склади. Стояв чоловік із двома оголошеннями — українською та російською мовами, поряд автобус. Чоловікам обіцяли від 12 злотих — 80 гривень за годину, жінкам — від 8 злотих, це 54 гривні. Робочий графік 10–12 годин на день, один вихідний на тиждень. Без робочої візи нас із дружиною не взяли. Поляк підказав, що можемо оформити тимчасовий дозвіл на проживання як переселенці з Донбасу. Він дає право на роботу.
Працювати на складі виявилось складно. Фактично були вантажниками по 10 годин на день. Поселили нас у двоповерховий будинок. Мусили жити в малесенькій кімнаті ще з однією парою. Із зарплати вираховували за житло 350 злотих — 2361 гривню. Дві пари українців не витримали й утекли. Нас тримало те, що витратили всі заощадження, не мали грошей. З роботодавцем підписали договір на півроку. Лише потім можна звільнитися. Якщо піти раніше, доведеться сплачувати чималі штрафи.
Через півроку влаштувався за оголошенням у газеті доглядальником квітів на фермі. Власник займався тюльпанами. Дружину взяли продавцем у магазин. Ми не знали мови, тому роботодавець записав нас на курси, оплатив їх. Жили на квартирі, яку самі знайшли. Платили 700 злотих — 4737 гривень. Зарплату мали нижчу, ніж на складах, але був дуже людяний роботодавець. Відпускав у місто, міг дати вихідний у будь-який день тижня.
Зі знанням мови можна претендувати на більш оплачувану роботу. Дружині запропонували продавати фермерські сири. Я пішов дояром. Спочатку стидно було. А тоді зрозумів, що тут це — нормальна практика. Фермер підпускав до корів лише чоловіків.
Ще я спробував робити на заводі по збору телевізорів. Там дуже важко. Стоїш цілий день на конвеєрі. Зараз працюю в теплицях. Мені там найбільше подобається. Хазяїн вирощує полуницю. Я — вантажник і зважувальник. Записую, хто скільки зібрав полуниці. Завантажую буси та вожу разом із водієм ягоди до супермаркетів. Заробляю 3000 злотих — 20 тисяч гривень. Дружина — 2500 злотих. Вона нараховує зарплатню. Щоб отримати цю посаду, перездала на диплом бухгалтера. Півроку вчилася.
Читайте також: “ПЕРЕЛІТ ПОКІЙНИКА З ІТАЛІЇ € 3 ТИС” – УКРАЇНЕЦЬ ВІДКРИВ БІЗНЕС В ПОЛЬЩІ
