fbpx
Breaking News
Oдного pазу Людмила пpийшла в тaкому стaні, так рuдала, що я дoвго не мoгла зpозуміти в чoму спpава. І тут Люда видaла пpиголомшливу новину: Петро її кuнув і пiшов до iншої жiнки. Спoчатку плaкала щoвечора, а потім виpішила чoловіка пoвернути
Уже на 7-му мiсяці вaгітності Олі було пoгано від того, що їй не дoзволили летіти в Індію. Нaрoдила сина і відpазу вiддала матері в сeло. Чеpез рік пpиїхала тiльки зaсмагла Оля, пoбула кілька днів з сином і знoву поїxала. Дaла oбіцянку, що пoвернеться за сином, кoли йому буде вже п’ять
Нiколи не зітpеться з пам’яті тoй вересневий день, кoли кoханий сказав, що в жовтні одpужується з iншою. Через півроку — як гpім серед ясного неба — пpиходить мій коxаний, стає на кoліна, каже, що кoхає лише мене. Oдне моє слово — і він покuне дpужину й жuтимемо рaзом. Та знaла, що у коxаного три місяці тому наpодився синoчок. Забpати бaтька від дитини було для мене стpашним гpіхом
Ліда мала двох синів, та вони не спішили до матері. Кoли чoлoвік залишив цей світ, вона зосталася сама у хaті. Та oднoго дня у дім пpийшла бiдa
— Знaєш, я щoсь дyже звuк до тебе. Мені тpеба пoбути деякий час oдному. — Як цe? Щo цe oзначає? — вpажено питaла Ірина його і себе. — Це oзначає, — неспoдівано жopстко скaзав Анатолій, — що я пpошу тебе нe дзвoнити і нe пpиходити бiльше
Життєві історії
– Тепер – це твоя кімната. А спальня – моя. До речі, я замок вставив у двері спальні. Зі мною тут буде жити моя майбутня дружина, – Магда не розуміла, чому її речі перекочували зі спальні – до вітальні. Усе було розкидане на дивані та стільцях

Три Миколаї в долі Магди

Магда не розуміла, чому її речі перекочували зі спальні – до вітальні. Усе було розкидане на дивані, стільцях. Автор Ольга Чорна
журналіст, блогер, газета “Наш ДЕНЬ”

– Павле, ти що, затіяв генеральне прибирання в шафі-купе? – запитала в чоловіка.

– Тепер – це твоя кімната. А спальня – моя. До речі, я замок вставив у двері спальні. Зі мною тут буде жити моя… м-м-м… майбутня дружина.

Читайте також: Що робити, якщо не цвіте орхідея? Супер-простий спосіб який змусить її швидко цвісти! Моя вже цвіте безперервно 11 місяців!

– Жартуєш? Хіба ми вже розлучені?

– Вважай, що так. Справа – за документами.

Магда почувалася, наче громом прибита. Не помічала, аби Павло ходив «наліво». Бувало, затримувався з товаришами «на пиві». На рибалку їздив. Але, щоб до коханки вчащав…

– Чоловіче, нам уже по п’ятдесят років. Діти одружені. Хіба для тебе нічого не вартує прожитих разом три десятиліття? І як ми будемо з твоєю новою… квартиру ділити? Кухню? Ти це уявляєш?

– Її звати Мар’яна. А щодо кухні… Почергово будете готувати.

– Схаменися, Павле. Що діти подумають? Родина? Сусіди?

– Хай кожен на себе дивиться. І ще: Мар’яна перебереться сюди завтра-післязавтра.

– А може б ти до неї жити пішов?

– У неї немає… Словом, це тебе не обходить.

…Магда була татовою донею. Пoкійний Микола дав їй це ім’я. Наказував двом старшим синам любити і пильнувати молодшу сестричку. Різниці між дітьми не робив. Проте до Магди ставився з особливою ніжністю. Усі вважали Миколу суворим. Але таким він був лише з вигляду.

Давненько не стало батька. Якби він був живий, щось би порадив. Або, як колись у дитинстві, погладив би по голові важкою, натрудженою рукою. І звично сказав би:

– Я завжди буду захищати тебе, доцю. Не дарма ж народився у день святого Миколая. То я і батько твій, і ангел-охоронець.

…Мар’яна виявилась значно молодшою за Магду. І доволі нахабною. Оскільки, крім особистих речей, більше нічого не мала, поділила між собою і Магдою кухонне начиння. Встановила «графік» прибирання та інші правила. Магда почувалася у власній квартирі приниженою та зайвою.

Часто навідувалася на батькову мoгилу. Розповідала про те, що трапилося в її сім’ї. Як тяжко сприйняла новину мама. Здавалося, легше ставало, коли на цвuнтарі виговориться і виплачеться…

– Таточку, ангеле мій охоронцю, як далі жити? – запитувала в батькової душі, яка, мабуть, зітхала на небесах. – Краще бути вдовою, аніж зрадженою в мої роки. Додому йти не хочеться. І світ не милий…

Одного разу, коли Магда поверталася з цвuнтаря, почалася гроза. Дощ лив, наче небо розверзлося. А в неї – ні парасолі, ні светра. Вимокла. Зайшла перечекати негоду в невеличку церкву, що неподалік. Змовила молитву. Аж тепер зауважила: стоїть перед стареньким образом святого Миколая. Святий дивився добрим і співчутливим поглядом. І цей погляд її ніби про щось запитував.

– Святий Миколаю, – шепотіла перед образом, – мені так тяжко. Самотньо. Прикро. Я почала відчувати ненависть до Павла і до тієї жінки. А я ж не вміла ненавидіти…

Магда розповідала святому про те, що в неї на душі. Він слухав…

Відтоді серце вело її до маленького храму. Молилася до образа святого Миколая. І пошепки розмовляла зі святим…

…Магдина знайома торгувала квітами на ринку. Магда завжди, коли йшла мимо, заходила до Тетяни. От і знову вступила.

– Погляну на твою красу, а тоді піду за помідорами, – пожартувала.

– Як добре, що ти зайшла! Попильнуй тут кілька хвилин, а я збігаю до автобуса, сумку батькам передам. Купила дещо з продуктів. Цінники є, отже можеш сміливо торгувати.

– Яка з мене продавщиця?

Дівчина шукала троянди кремового кольору. Але їх у великій вазі залишилося тільки дві. Підійшов чоловік. Почав розглядати квіти. Магда аж заклякла. Незнайомець був схожим на її батька. Густе чорне волосся з сивиною, зачесане назад. Карі очі. Навіть у поставі якась подібність.

– Ба… бажаєте щось купити? – запитала, затинаючись.

– Мабуть, оці дві троянди.

– Але ж…

– І ще дві білих. У пoкійної дружини нині день народження.

Він простягнув крупну купюру. Магда знітилася.

– Перепрошую, здачі немає. Я не продавщиця. Вона пішла до автобуса. А я… мене попросила побути… А тут лише двісті гривень. І в мене з собою стільки нема. Певно, йдіть до сусідів, вони продадуть вам квіти.

– Хто ж клієнтів до сусідів спроваджує? Я зачекаю.

Магда з цікавістю розглядала незнайомця. Буває ж така дивна схожість між зовсім чужими людьми.

Прийшла Тетяна. І… остовпіла.

– А ви хто?! Ви?.. – запитала в покупця.

– Я – Микола. Ми знайомі?

– Так… тобто, ні. Ви дуже схожі на Магдиного батька. Магда ось, перед вами. А її пoкійний батько… Господи, його також Миколою звали…

– То я пішла, Таню. Дай чоловікові здачу.

– Дякую, Магдо. Заходь.

– Магда. Гарне ім’я, – сказав незнайомець.

Він наздогнав Магду. Розговорилися. Про життя. Він – удівець. Вона – розлучена. Його донька живе за кордоном з чоловіком-іноземцем та двома дітьми. Її сини також на стороні. Одружені. В одного донька підростає. В іншого – син.

– Не хочеться старість на самоті зустрічати, – мовив новий Магдин знайомий.

– Не хочеться, – зітхнула у відповідь.

– А знаєте, якщо я схожий на вашого батька, то не відмовте мені у зустрічі. Сам не знаю, як так вийшло, що все вам розповів. Зазвичай, не люблю «сповідатися» чужим людям. А тут…

…Друга зустріч, третя… Уже й рік збіг, відколи зустрілись уперше. І в день цього «ювілею» Микола запропонував:

– Магдо, хочу покликати вас заміж. І перебирайтеся до мене. Я буду вашим ангелом-охоронцем.

– Так казав колись мій тато. Він також мій ангел-охоронець. Миколо, я вас… тебе зі своєю мамою познайомлю. Та й треба, аби благословила нас.

Старенька Марися не любила носити окуляри, хоча погано бачила. Чомусь вважала, що від них ще гірше очі болять. А тут через окуляри пильно придивлялась до Магдиного обранця.

– Боже праведний! Доню, та він на мого пoкійного Миколу подібний. І також Миколою зветься.

Марися сперлась на одвірок, щось думала чи пригадувала.

– А танцювати вмієте? – запитала. – Бо мій пoкійний завжди мені на туфлях носки обдирав.

– Я також по ногах топчуся.

Марися усміхнулася…

…Магда з Миколою живуть у злагоді. Вона й далі часто заходить до маленької церковці. Помолитися і подякувати святому Миколаю за поміч. Батькові Миколі – за те, що його добра душа веде її по житті. І чоловікові Миколі – за любов і пошанівок.

А ще Магда вірить у диво. Адже три Миколаї в її долі, три ангели-охоронці – зовсім не випадковість…

Related Post