Син розлучатися хоче, і в якійсь мірі я себе через це винною почуваю. Все через невирішене житлове питання. А я їм казала – переїжджайте до мене! Місця в мене достатньо, трикімнатна квартира на мене одну, ну невже не помістилися б? Я на роботі цілий день, з понеділка до п’ятниці додому тільки спати приходжу! Але Галина, невістка, заявила, що зі свекрухою вона жити не буде жодного дня, принципово. Зібрала дітей, поїхала до батьків у сусіднє місто, Євген залишився тут, бо у нього робота.
Тепер їздить до сім’ї у вихідні. Спочатку раз на два тижні мотався, зараз уже не кожен місяць їздить. Схоже, що справа у них до розлучення йде. Власне, я й не сумнівалася, що це так закінчиться! Галину я попереджала – не можна чоловіку одному, сім’я має бути разом, але вона до моїх порад не прислухалася. У результаті сім’я майже розвалена, діти без батька, зате зі свекрухою не жили жодного дня!
Син одружився п’ять років тому. Невістка, Галина, родом з сусіднього містечка, що знаходиться за 100 кілометрів від нас, але вчилася в нашому місті, а незадовго до весілля несподівано отримала спадщину від своєї тітки кімнату у комунальній квартирі.
Жити там невістка не захотіла, бо кімната була в дуже занедбаному стані, тому кімнату вони здали в оренду, а самі знайшли собі непогану квартиру-студію з ремонтом і переїхали туди.
Спочатку молодята жили доволі непогано. Обоє працювали, заробляли, машину взяли в кредит, кілька разів злітали у відпустку. Теоретично планували накопичувати гроші та розширюватися хоча б до однокімнатної, але окремої, квартири, але на практиці з цим не надто виходило. Оренда квартири, кредит за машину, гроші на їжу, одяг, гаджети – обидві зарплати щомісяця розходилися без залишку.
Все зрозуміло, звісно, молоді, хочеться й одягнутись красиво, і в кафе сходити! Загалом жили без накопичень, у нуль, іноді ще й у мене зичили «до зарплати». Дивлячись на їхню ситуацію, я неодноразово пропонувала синові переїхати до мене, разом простіше, збирати буде легше, і син вважав це розумним варіантом. Але Галина про це й чути не хотіла.
Коли невістка чекала двійнят, я була впевнена, що тепер вона точно погодиться, вже і кімнату я їм приготувала, про що їм сказала. А невістка мені своє невдоволення висловила, мовляв, за яким правом лізете не у свою справу? Ми самі вирішимо, куди переїжджати та де жити. Синові теж дісталося на горіхи, мовляв, чому твоя мама втручається і керує?
Тоді я і вирішила більше до них не втручатися. Робіть, кажу, що хочете! Моя справа запропонувати…
Невістка засіла в декрет, синової зарплати не вистачало, щоб купити все необхідне. Але навіть у такій ситуації переїжджати до мене невістка не захотіла. Зібрала речі, дітей та поїхала до батьків у своє містечко. І ось уже майже два роки живе там на допомогу та на гроші з оренди кімнати.
Євген переїхав до мене, тепер ми знову живемо разом. Спочатку часто до дітей їздив, але теща не рада була його візитам, так зараз він взагалі перестав до них їздити, востаннє був улітку. Гроші на дітей відправляє, по-чесному, більшу половину зарплати. Інша справа, що робота в нього зараз не дуже, зарплата вдвічі менша, але що він може зробити. Якщо невістка на аліменти подасть офіційно, то отримає ще менше, ніж зараз.
А останнім часом мені взагалі здається, що у сина хтось з’явився. Загалом закономірний підсумок! Я вважаю, що Галина сама винна: їй пропонували вихід: переїжджати до мене. Не захотіла, до мами поїхала. Ну, значить, там краще, що тепер сказати. Шкода мені, що все так вийшло, але зараз уже нічого не вдієш. Не знаю, чи можна за таких обставин врятувати їхній шлюб?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
