Мій чоловік – молодша дитина у свекрухи, є ще сестра Люба, з її батьком Валентина Антонівна розлучилася, коли дівчинці було лише чотири роки. І через рік одружилася.
Різниця між дітьми була шість років, якщо щось купувалося одному, то водночас обновку отримував інший. Навіть на дні народження одного з дітей подарунки отримували обоє: і брат, і сестра.
Але потім все в їхній сім’ї змінилося. Коли Любі виповнилося 20 років, вона отримала спадщину від тата. У чоловіка так і не народилося більше дітей, з другою дружиною він теж розлучився, їхав працювати за кордон, а тепер його знайомий повідомляв Любі, що батька більше немає, а вона єдина спадкоємиця двокімнатної квартири, яка належала батькам, її бабусі та дідусеві.
Люба, яка на той час була ще студенткою, відразу захотіла жити окремо. А через рік вийшла заміж і привела чоловіка додому. Прожила вона у шлюбі 10 років, виховували сина.
За цей час ми з Олександром теж одружилися, пішли жити на знімання, думаємо, як би нам взяти хоча б однокімнатну квартиру. Свекруха нас в цьому підтримала.
– Беріть однокімнатну. Як у вас діти з’являться, – сказала Валентина Антонівна, – ми з вами поміняємося, ми з батьком підемо в маленьку квартирку, а вам звільним.
Квартира, в якій мешкали батьки Михайла, належала його батькові. І таке рішення було б більш ніж справедливим: Любі квартиру залишив її батько, а Сергію залишить його батько.
Але нещодавно сестра чоловіка повернулася до свекрів, бо з’ясувалося, що зять, її чоловік, не зміг виплатити борги і вони продали свою квартиру.
– Що ж ми тепер рідній доньці не допоможемо? – каже Валентина Антонівна. – Люба із сином тут прописані.
Тепер свекруха все по новому закрутила, вона хоче, щоб її чоловік переписав свою квартиру на обох дітей навпіл: і на свого сина, і на Любу. А батько Михайла на таке не погоджується, пояснюючи, що Люба вже отримала спадщину від свого батька, а як вона нею розпорядилася, це вже інша історія.
– З нами вона не радилася. А я маю повне право залишити спадщину своїй дитині, – стоїть на своєму свекор.
Він навіть подав на розлучення з дружиною, щоб у разі чого та не змогла претендувати на половину його спадщини: мовляв, жити будемо, як жили, а після мене все відійде рідному синові.
Тепер свекруха бігає до нас, просить, щоб ми переконали її чоловіка, батька Сергія, змінити своє рішення.
– Ви ж все одно будете брати квартиру в кредит, – каже свекруха синові, – а у моєї Люби нічого немає. Ти маєш зробити, як брат, поділити спадщину.
Ось така в нашій сім’ї ситуація. Я впевнена, що свекруха таки щось придумає, щоб її донька не залишилася без нічого.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
