Випадкова сусідка, що стала дружиною.
Максим Валерійович зібрав свої нехитрі пожитки, завантажив в «жигуль» та поїхав в гараж. Зовсім нестерпним йому стало життя з дружиною. За матеріалами
Вона тільки те й робила, що вимагала грошей. І все їй не вистачало. Підростала донька і чоловікові зовсім не хотілося, щоб вона слухала постійні скандали.
Чоловік переїхав до товариша і подав на розлучення. Аліменти він зобов’язався платити, та ще й просто допомагати дочці. Через два місяці після розлучення дали йому кімнатку в гуртожитку. Чоловік потихеньку зажив. Весь вільний час пропадав на роботі. Вже дуже йому хотілося заробити якихось грошей, та порадувати свою дочку скромними подарунками.
Згодом праці Максима Валерійовича були відзначені по заслугах. Через два роки прийшла його черга отримувати квартиру. Його викликали на профком і сказали, що можуть дати не однокімнатну, а двокімнатну. Правда, по квадратурі вона буде невеликою, але все ж таки …
Максим Валерійович навіть розплакався. Ніколи не очікував, що його праця будуть по суті оцінена. Він отримав ключі, ордер і через тиждень відправився дивитися свою нову квартиру.
Вона була на п’ятому поверсі дев’ятиповерхівки. Будинок йому дуже сподобався: чистий, просторий. Однак, ліфт поки не працював, але це ж не проблема! Скоро полагодять.
Правда, коли Максим Валерійович вставив ключ в дверний замок, то з подивом виявив, що він не підходить. За дверима почувся шум, але двері ніхто не відчинив. Тоді Максим Валерійович викликав слюсаря. Коли той відкрив двері, то перед поглядом чоловіків постала красива, але дуже агресивно налаштована жінка. За її спиною товпилися двоє діток.
– Я з квартири не піду! На мороз ви мене не викине! – строго сказала вона.
– Але ж це моя квартира. Ось ордер … – почав було Максим Валерійович.
-Мені з дітьми нема куди іти.
Словесна перепалка з цією дамою не дала ніяких результатів, і Максим Валерійович відправився додому в гуртожиток. На наступний день він відправився в профком. Виявилося, про цю ситуацію вже знали, але поки зробити нічого не могли. У жінки не стало чоловіка, вона вже другий рік стояла на черзі, але житло поки не отримала. Перебивалася вона з дітьми в напіврозваленому будинку на краю міста. Звичайно, таке життя її не влаштовувало.
Максим Валерійович ще раз прийшов до своєї «квартирантки». Хотів по-хорошому домовитися з жінкою. Але вона його просто виставила і закрила перед носом двері. Спритна знайшлася, відразу ж замінила ключі.
Вдома в гуртожитку Максима Валерійовича чекав неприємний сюрприз. Його кімнату вже віддали іншому мешканцеві і тепер він переконливо просив чоловіка з’їхати. Тоді Максим Валерійович знову пішов до своєї нової знайомої.
Застав він її в сльозах. Виявляється, до неї прийшли з суду і пояснили, чим загрожують такі витівки. Анна, так звали вдову, була дуже засмучена.
Максим Валерійович відчув себе вкрай незручно.
– А чому вам квартиру не дають? – здивувався він.
– Не знаю, я все бігаю по тих чиновниках, а результату нуль.
– Значить, ходімо разом! – весело сказав Максим Валерійович і рішуче попрямував до дверей.
Він сам був здивований, де у нього в той момент взялося стільки мужності.
Вони прийшли до начальника обласної адміністрації. Той відкрив документи, ткнув в прізвище Ганнусі і сказав, що її заселення буде через два місяці за такою-то адресою. Раніше ніяк не вийде. Навіть будинок показав. Начебто все чесно.
Жінка не знала, як дякувати своєму новому знайомому. Вона почала збирати речі, посилаючись на те, що якось вони добудуть в своєму напіврозваленому житлі. Але Максим Валерійович її зупинив.
– Тут місця всім вистачить! Давайте я буду жити в спальні, а ви з дітьми залишайтеся у великій кімнаті. Думаю, я зможу два місяці потіснитися. Я ж постійно на роботі пропадаю. Та й грошей я з вас не візьму, прекрасно розумію ситуацію, що склалася.
Жінка кивнула і розплакалася. Тепер Максима Валерійовича щодня чекала гаряча вечеря і сніданок. Анна виявилася дуже доброю і чуйною жінкою, до якої була дуже невдячна доля. Діти теж зовсім не заважали чоловікові, навпаки, радували.
Через місяць до нього завітала непрохана гостя. Об’явилася колишня дружина чоловіка. Та ще й з претензіями, що він тут уже когось завів.
Максим Валерійович посміявся і виставив її геть.
– Так незручно! – опустила голову Анна.
– Я залишив їм двокімнатну квартиру, грошима допомагаю. Не звертайте уваги!
А через два місяці Анна з’їхала. І стало так порожньо і самотньо, як ніколи. Прийшов тоді Максим Валерійович до неї в нову квартиру і запропонував разом повечеряти. Жінка посміхнулася і радісно закивала …
Відтоді вони разом. Через рік у них народилася спільна дитина. Максим Валерійович став люблячим і турботливим батьком для всіх дітей. Ніколи не ділив їх на своїх і чужих. А з часом їх дві двокімнатні квартири той же начальник обласної адміністрації обміняв на чотирикімнатну.
Ось так знайшов Максим Валерійович собі квартирантку і щастя на все подальше життя. Не дарма кажуть, що випадковостей не буває.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
