fbpx
Життєві історії
Тепер і моя сестра, і всі родичі вважають, що я погана мати. Донька розлучилася з чоловіком, а я прийняла її з дитиною у себе вдома. Тільки попередила, що жити будемо за моїми правилами. Тепер донька вже 4 роки зі мною не спілкується, а я не розумію, що я зробила не так

Нещодавно я вийшла на пенсію, зараз у мене багато часу, якраз онуків няньчити, але донька зі мною не спілкується. І так уже 4 роки. За своє добро я і поплатилася. Все тому, що я допомогла їй у важкий момент не так, як вона того хотіла! Не давала їй гуляти, особисте життя влаштовувати, бачте! Хоча, мабуть, була зобов’язана! ..

Шість років тому Ірина з дворічним сином на руках повернулася до мене після розлучення. Йти їй більше було нікуди – з чоловіком вони, крім дитини, нічого не нажили. Зрозуміло, що грошей на життя у неї теж не було.

Я не була здивована, бо відразу було зрозуміло, що так і буде. Мені цей її чоловік ніколи не подобався. Але хіба ж матерів в таких справах хтось слухає? У підсумку вийшло все так, як я попереджала. Звичайно, я її взяла, а що поробиш! Все-таки рідна дочка. Виділила їм з сином кімнату, взяла на повне своє утримання. Але попередила відразу, що жити в моєму домі будемо за моїми правилами. Ну а як ще? Я в домі господиня, і гроші в сім’ї заробляла на всіх теж я!

Грошей дочці я не давала, а через якийсь час Ірина почала отримувати від колишнього чоловіка аліменти – невеликі, але все ж. Половину цієї суми донька сплачувала мені «на проживання».

Адже витрат у мене було чимало, треба було платити за комунальні послуги і купувати продукти. Вона доросла людина і повинна розуміти, що все не з неба падає! Що все дорого! Тим більше вони з дитиною впродовж дня були вдома, воду лили вранці, в обід і ввечері.

Я купила їм найнеобхідніше з одягу і взуття, купувала онукові солодощі і іграшки. Голодними вони у мене не сиділи точно. Ситі були, одягнені теж. Без надмірностей, без делікатесів, але все ж! Натомість я вимагала від доньки зовсім небагато – підтримувати чистоту в квартирі і самій займатися своєю дитиною. Усе!

Але вона і цього не хотіла робити. Вічно була чимось незадоволена – то не тим тоном я їй слово сказала, то косо подивилася, то дорікнула за бардак в квартирі! Не подобалося їй те, що я на роботу її не пускаю. Їй хотілося, звичайно, щоб я сіла вдома з онуком, а її б відправила хвостом крутити в офісі. Звичайно, так веселіше і цікавіше! Вбратися, нафарбуватися, вийти в люди. Про те, що мені може бути непросто з маленькою дитиною цілими днями, і що роботи я потім більше в житті не знайду – вона, звичайно, не думала.

Як тільки з’явилася така можливість, Ірина спробувала влаштувати сина в садок і вийти на роботу. Але нічого з цього не вийшло. Хлопчик почав хворіти без перерви, і доньці довелося звільнитися.

А винуватою виявилася я. Працювати їй не давала, гуляти не пускала, подруг-друзів запрошувати в гості не дозволяла, докоряла тарілкою супу. Та ще й з дитиною не хотіла сидіти. Але вибачте, це не я вискочила заміж нікого не слухаючи навколо, і не я дитину народила! Не мені цю кашу і розсьорбувати.

Через якийсь час Ірині все-таки вдалося прилаштувати сина в садок, а самій знайти непогану роботу. Вона відразу зняла кімнату і з’їхала від мене, до слова сказати, з тією ж валізою, що і прийшла до мене два роки тому. І відтоді зі мною не спілкується, зовсім.

Ще й з сестрою мене посварила. Всім родичам розповідає, які я їй погані умови створила. Сестра мене тепер дорікає, що я дочці рідній життя не давала. Каже, от якби моя дочка прийшла до мене з дитиною, так я б все для неї зробила, і ніколи поганого слова не сказала!

Сиділа б з онуком, дочку відпустила б працювати і гуляти, особисте життя влаштовувати, поки молода. Ага, говорити всі вміють, не знати, як би вона вчинила, якщо б опинилася на моєму місці.

От не роби добра, не отримаєш і зла! Мабуть, заслужила я від дочки таке ставлення, так. Ну Бог їй суддя! Прийде ще до матері. Та тільки пізно може бути вже.

Я і справді не розумію, що я зробила не так.

Фото ілюстративне – irk.aif.

You cannot copy content of this page