fbpx

Те, що зять ласий до моїх грошей, я зрозуміла давно, та я ще сподівалася, що все налагодиться. Проте зять почав витрачати мої гроші на свої особисті потреби. Дочка мені про це нічого не говорила, намагалася сім’ю зберегти. Але моя сестра на місці все бачила, тому не витримала і зателефонувала мені в Італію, щоб розповісти, що насправді коїться у мене вдома

Що б мені там інші не говорили, але донедавна я вважала, що я правильно зробила, коли кинула все і подалася на чужину заробляти гроші, щоб і собі життя покращити, і дочці своїй допомогти.

Іншого виходу вирватися з злиднів я не бачила, а в мене була мрія – збудувати будинок.

І завдяки моїм заробіткам вона збулася – зараз мій будинок видно здалеку – величезний, яскраво-жовтого кольору, з височезною огорожею, чи не найкращий у селі.

В Італії я працюю вже п’ятнадцять років.

Їхала ще молодою, ледве виповнилося 40 років.

Старалася для доньки, та певно перестаралася, бо тепер в моєму будинку хазяйнує зять, а я їду додому, і не знаю, чи попаду до себе в хату.

Коли я подалася на заробітки, дочці було лише 14 років.

Залишила практично саму, за нею мала придивлятися моя рідна сестра, яка жила з нами по сусідству.

Я мусіла поїхати, бо такі скрутні часи настали, що далі нікуди.

Працювала я прибиральницею в місцевій школі, отримувала на роботі копійки.

Чоловіка давно не стало, рано oвдовіла, мами теж не було.

Ми з дочкою жили в старому будинку, який перейшов мені в спадок від бабусі, і лише на одну мою мізерну зарплату.

Зрозуміла я, що поки ще молода, то треба рухатися і щось робити, бо ж на тарілочці мені ніхто нічого не подасть.

Багато жінок з нашого села їхали в Італію, і я теж наважилася.

Перші кілька років були найважчими, додому я не приїжджала, бо не мала документів.

Та й хату почала відбудовувати – грошей все треба, і треба було.

В ремонтних роботах допомагали сестра з чоловіком. Хороші вони у мене, чим могли, допомагали. Без них я і не впоралася б.

Будувалася я десять років, тепер мій будинок – один з кращих у селі.

Я дуже раділа в душі, що все так добре складається, мріяла, як я повернуся додому, і ми з донькою нарешті заживемо собі.

Проте вийшло якось зовсім не так, як я мріяла, бо в будинку я навряд чи зможу жити.

Мені сестра повідомила, що мій зять уявив себе там повноправним господарем.

Те, що він ласий до моїх грошей, я зрозуміла давно, він відразу сказав, що сам буде вести сімейний бюджет.

Та я ще сподівалася, що все налагодиться, проте – марно.

Зять почав витрачати мої гроші на свої особисті потреби, а їх, як виявилося, у нього було багато.

Дочка мені про це нічого не говорила, терпіла скільки могла, у них же двоє діточок, заради них намагалася сім’ю зберегти. Все чекала, що чоловік зміниться.

Саме тому вона вмовила мене квартиру однокімнатну в райцентрі купити, мовляв, діти ростуть, житло зайвим не буде.

А насправді, то ж все через зятя!

За п’ять років була вже і квартира.

Додому я приїжджала рідко, і то ненадовго, тому нічого і не бачила, що там насправді відбувається.

Побула тиждень-два і назад, в Італію. В цей час зятя ніби хтось підміняв, він був чемним і уважним, так, що я і не здогадувалася, які проблеми у доньки.

Але моя сестра на місці все бачила, тому не витримала і зателефонувала мені в Італію.

Мовляв, приїдеш, сюрприз тебе чекає – в твоїй хаті зять хазяйнує, а дочка з дітками втекла від нього і живе в квартирі з недоробленим ремонтом.

Боpги за хату великі, він уже кілька років нічого не платить, в банку купа кредитів, не нехтує зять і твоїм майном, яке бездумно віддає під заставу.

До хати він нікого не пускає, поводить себе так, що ніхто не сміє навіть і близько підійти.

Кажу тобі це, сестричко, щоб ти була підготовлена, коли повернешся.

Від цієї інформації я просто відійти не можу, 15 років я важко працювала в Італії не для того, щоб зять так просто пустив все по вітру.

Будинок формально записаний на мене, у зятя на нього ніяких прав.

Але то така людина, для якої закони не писані.

Відчуваю, що коли приїду додому, мені буде дуже непросто спекатися зятя.

Поки сиджу в Італії і міркую, що робити.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page