Ольга жила в невеликому селищі, і хоч була вродливою, але залишалася самотньою.
Після школи вступати нікуди не поїхала, хоч вчилася добре. Залишилась працювати на місцевому молокозаводі. Подейкували, що в неї роман із якимсь начальником, але разом їх так ніхто й не бачив.
Жінки в цеху їй не раз говорили, щоб вона у них не затримувалася, а в місто їхала своє життя влаштовувати.
– Дивись, Ольго, не застрягни в нас, а то не помітиш, як життя пройде.
Ольга слухала, посміхалась і нічого не відповідала.
І раптом по селищу пронеслася новина: а Ольга дитину чекає.
Пліток було багато, але так і не дізналися, хто ж є батьком дитини.
Мати Ольги дочку не підтримала, мовляв, осоромила донька її перед людьми. Дала Ользі місяць, щоб та знайшла собі нове житло і з’їхала від неї.
– Добре, мамо, – спокійно відповіла Ольга, – я піду. Тільки потім не клич назад.
Через два тижні Ольга купила невеликий будиночок. Пощастило, як вважали сусіди: діти забрали господиню до міста та продали будинок за копійки. Де Ольга взяла навіть ці невеликі гроші, так і лишилося таємницею.
А далі почалися чудеса. Будиночок дуже швидко був упорядкований, став виглядати сучасно. Навколо з’явився новий паркан, а у дворі – колодязь. Приїжджали якісь люди і швидко це робили.
Потім сусіди бачили, як доставка привезла Ользі коробки з побутовою технікою та щось із меблів. Сама Ольга ходила щаслива, усім усміхалася. Словом, зовсім не виглядала вона нещасливою.
Восени у неї народився син Іванко. На подвір’ї акуратного будиночка з’явилася нова блакитна коляска. Ольга, здається, стала ще кращою, ніж була. Завжди підтягнута, добре одягнена, вона йшла селище з високо піднятою головою і виглядала абсолютно задоволеною.
Вдома вона, звичайно, гарувала: маленька дитина, присадибна ділянка, і в магазин збігати, і прання з малюком – купа. Але молода мати не сумувала. До роботи була привчена з дитинства, тому з усім справлялася. Ніколи нікому не скаржилася.
Сусідки, бачачи, що Ольга – велика трудівниця і людина хороша, поступово з нею потоваришували. Навіть із Івасиком сиділи, коли їй треба було кудись збігати. Чому не допомогти?
І з городом рятували: то чоловіка відправлять, щоб грядки зробив. То самі полоти грядки допоможуть. Але це так, по дрібниці. В основному Ольга справлялася сама.
Іванкові було близько двох років, коли по селу знову пронеслася звістка – Ольга вдруге в очікуванні.
І знову про Ольгу заговорили у селищі. Чого тільки не говорили! Але найбільше кожному було цікаво: хто ж цього разу батько дитини.
Дивно, але припущень ніхто так і не висунув. Ну, не бачили її ні з ким!
Ольга на плітки не звертала уваги. Жила як жила. Тільки у її будинку газ з’явився. Газовики від маршруту відхилилися та провели їй газ. На городі – сучасний парник виріс, не дешевий.
– Звідки в самотньої жінки такі гроші? – говорили у селищі, – не інакше шанувальник у Ольги – великий начальник. Проте таємниця Ольги залишилася нерозкритою і цього разу.
Незабаром у дворі знову стояла та сама блакитна коляска. У Іванка з’явився брат Андрій.
А ще за два роки брат Микола.
Трьох синів народила Ольга, і ніхто не знав, від кого.
Хтось з неї відверто сміявся, хтось, бачачи, що діти у жінки здоровенькі, доглянуті, сама вона працює день і ніч, захоплювався її сміливістю.
Мати Ольги не розуміла її, соромилася. Не намагалася допомогти та познайомитися з онуками.
А Ольга, як і раніше, ходила з високо піднятою головою і ні на кого не звертала уваги.
Минув час. І ось одного разу до будинку Ольги під’їхала розкішна машина. З неї вийшов директор молокозаводу із величезним букетом квітів. Він зайшов у будинок, і доки там перебував, довкола зібралися сусіди, інші мешканці селища. Усі дивувалися:
– Що відбувається? Навіщо Андрій Вікторович (якого дуже поважали) з’явився до Ольги серед білого дня? Та ще з букетом?
Люди знали, що рік тому директор став вдівцем. Дружина багато років нездужала, і він сам її доглядав. Вдавався, звичайно, до допомоги доглядальниці, але не відмовився, не покинув дружину до її останнього дня.
Коли Ольга вийшла проводити гостя, довкола було так багато народу, що вона навіть розгубилася. А Андрій Вікторович привернув її до себе, а потім голосно, щоб усі чули, сказав:
– Ольга погодилася стати моєю дружиною. Ми та наші сини запрошуємо всіх на весілля.
Повисла тиша, усі замовкли. Люди всі очі дивилися на щасливу пару і не вірили своїм очам. Тільки зараз усі зрозуміли, кого їм нагадували хлопці Ольги.
Після пишного, багатолюдного весілля Андрій перевіз Ольгу з дітьми до своєї оселі. А ще через рік у сім’ї народилася довгоочікувана дівчинка.
Фото ілюстративне.
