fbpx
Життєві історії
Татові моєму вже 77 років, а мамі 72. Занедужали вони якось. Я накупила гостинців, продуктів, деякі речі, взяла гроші і поїхала до них. Батьки все прийняли. А з порогу відразу заговорили: – Донечко, ти ж не будеш проти, якщо ми квартиру нашу на молодшу сестру твою перепишемо, спадок оформимо? Ну ти ж забезпечена, а ось вона, бідолашна, заміж не вийшла, з копійчаною зарплатою в бібліотеці працює, не залишати ж на вулиці донечку нашу. Тільки не сперечайся потім з нею! Я пообіцяла – пошкодувала старих батьків. Але ось приїхала додому і думаю: так що я зовсім вже розуму не маю? Я добре подумала і завтра піду до батьків, бо маю до них вже іншу розмову

Моя сім’я невеличка – це тато, мама, я та моя сестра, яка молодша за мене на 6 років. Я не в захваті була, коли мене залишали замість няньки з сестрою: подивитися за нею, погуляти з нею – вона була такою похмурою плаксою, що я ледве з нею сама справлялася. Я завжди придумувала якісь невідкладні справи, а сама з друзями гуляла. Ось такими ми і виросли: я активна, смілива і весела, а вона так і залишилася з поганим та похмурим характером.

Я швидко вийшла заміж і виписалася відразу з батьківської двокімнатної квартири. Сестра довго вибирала собі професію, вчилася на кухаря, але кинула, бо їй там «постійно псували настрій» в училищі, біля плити жарко, на ногах стояти довго – важко для організму. Але вона така дівчина повнувата трішки трохи була, і зараз теж. Пішла туди, де сидиться на місці: працювати в бібліотеку, не дивлячись на те, що там копійки платять. Зате тиша та спокій, ніхто тебе не чіпає.

Якби ви знали, як її намагалися видати заміж. І так якось не фотомодель, але гонору у неї як у царівни! Що тільки не робили: мама і подруг своїх запрошувала з синочками, і в ресторани її наряджали, щоб вона пішла зі своїми подружками і там познайомилася – все їй не те. Я запрошувала її до нас в гості, адже у чоловіка друзів неодружених багато, вона приїжджала, але сяде осторонь і ніс верне – ну хто на таку подивиться?

А потім з’явився інтернет. Теж сиділа там, але з кимось навіть намагалася зустрічатися, але все мимо. Вона просто стара діва. Після 30 років вона взагалі махнула на себе рукою, зробить гульку на потилиці і ходе на роботу книжки читати, навіть фарбуватися перестала. Ось і все життя! Батьки через неї до сих пір сумують: біднесенька наша, але якщо не судилося – тоді ти наша єдина опора в майбутньому. А їй, між іншим, вже за 40 років.

Але мама з татом чомусь забувають, хто всі ці роки їм допомагав. У важкі 90-ті ми з чоловіком та двома дітьми отримували пайок і ділилися з батьками і сестрою: хоч посилочку в місяць, та надішлемо їм хз чоловіком. Їм погано від безгрошів’я – беремо від себе гроші і їм теж шлемо, я теж працювала. Потім, в середині нульових, за наші гроші навіть комп’ютер сестрі був нами куплений, щоб та хоч з кимось а познайомилася. Батькам купували одяг – теж висилали, тільки якось це все забулося. Їхня думка: я щаслива і багата дочка, яка ніколи не сумує і ні в чому не має потреби, а ось їх молодшенька зовсім пропаде.

Мій чоловік зараз вийшов на пенсію, як військовослужбовець, дали нам трикімнатну квартиру. Батьки: «О-о-о, ви вже повністю упаковані і ваші діти теж, а ось наша дівчинка зовсім одна на все життя залишилася». Так, батьки вже хворіють: татові 77, мамі 72, сили вже не ті, але що ж робити? Накупила їм потрібних ліків, приїхала з подарунками і гостинцями, і знаєте, про що вони в першу чергу сказали? «Донечко, ти ж не будеш проти, якщо ми квартиру на молодшу перепишемо, спадок оформимо? Ну ти ж вся забезпечена, а ось вона, бідолашна, з копійчаною зарплатою в бібліотеці працює, не залишати ж на вулиці дівчинку нашу. Тільки не сперечайся потім з нею!» Я пообіцяла – пошкодувала старих батьків.

Але ось приїхала додому і думаю: так що я зовсім вже розуму не маю? Цій королеві-одиночці відразу 2 кімнати, а у мене вже великі діти, це, між іншим, внуки моїх батьків. Вони чомусь про них не подумали! Їх двокімнатна квартира велика, в центрі міста, ми з сестрою легко її розміняти на 2 однокімнатні, або я навіть доплачу. А навіщо їй самотній на старість велика двокімнатна квартира, вона й на комунальні сама не заробить? А нашим дітям що у спадок? Просто злість взяла! Ось як тепер мої думки донести до моїх батьків, щоб їх не образити? Я ж теж їх донька!

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook