Думаю, що зараз тут знайдеться чимало різних людей, які будуть засуджувати мене, але я надіюся, що серед вас будуть і такі, які зрозуміють мою ситуацію і допоможуть мені знайти вихід.
Адже інколи мене бере великий сумнів і я не знаю, чи правильно роблю, чи не помиляюся я.
Справа в тому, що в моїх тата та мами є двоє дітей: дві доньки, я і моя рідна сестра Ірина.
І якщо я часто чую, що в сім’ї батьки люблять меншу дитину, то в нас було якраз навпаки, так якось склалося.
Уся любов і увага наших мами й тата діставалася в основному старшій моїй сестрі Ірині.
Я не можу сказати, що батьки мені у чомусь відмовляли, чи чогось не купували, або не радували мене смаколиками, хоча вони були зовсім небагаті люди.
Але для моєї сестри Ірини вони одяг чи взуття обирали з душею, все найкраще та найякісніше, щоб їй подобалося, а мені, на що грошей вистачить, так вже складалося.
І так в усьому, коли розмовляла з батьками моя сестра, у них аж очі сяяли щастям, їм було цікаво все, що їм розповідала сама Ірина, вони завжди з захопленням слухали все, дуже цікавило їх її життя.
Всі абсолютно сприймали це нормально, навіть наші родичі, адже всі давно звикли до такого ставлення.
Зараз я не розумію, чому це саме так було, можливо, просто всі звикли до того, або думали, що у нашій сім’ї ми самі маємо розбиратися і батьки й до мене так добре ставляться, як до моєї сестри.
За всі ці роки я звикла до такого ставлення і вже перестала зважати на те, що душа мами й тата більше лежала до моєї сестри, як не розмова у них, то про Ірину і її життя та її інтереси.
Тому, коли закінчила вчитися, то відразу у місто поїхала подалі від дому.
Я закінчила навчання, влаштувалася на хорошу роботу, згодом вийшла заміж.
Відтоді, як я покинула рідне село, минуло десь майже 10 років.
Всі ці роки я інколи приїжджала до свого тата й мами, але вони були якісь дуже холодні до мене.
Навіть коли привозила своїх діток, батьки жодного разу їм навіть сотні гривень не дали, навіть на свята, максимум – це цукерка якась, хоча ми з чоловіком ніколи їм на гостинці та продукти не скупилися, завжди повні сумки з міста веземо.
Але коли приїжджає моя сестра з чоловіком, дітей поки що у них немає, причини я не знаю, бо вона давно заміжня.
Але батьки наші тоді всіх сусідів та родичів скликають до своєї хати на гостину, такі вже раді цьому приїзду, наче свято якесь, столи накривають влітку навіть на вулиці, бо в хату всі не вміщаються.
Всі свої гроші, коли стараються відкласти якусь копійчину, батьки віддають лише моїй сестрі, бо за всі роки я навіть копійки від них не побачила.
А нещодавно мама моя занедужала, на жаль.
Сам батько ввечері подзвонив мені, сказав, щоб приїжджала з мамою сидіти, бо їй важко, робити сама вона нічого не може, догляд зараз потрібен їй.
А я просто згадала всі ці роки, як батьки до мене ставилися і мені зовсім не хочеться їхати в те село до своїх мами й тата, тому я батькові відмовила відразу, сказала, що зайнята я дуже, в село до них не збираюся.
Тим паче є у них старша донька, від якої вони ні на крок в дитинстві не відходили, люблять її дуже, по сьогоднішній день допомагають лише одній доньці.
А потім сіла і подумала собі, що все таки, це моя рідна мати, соромно буде людям в очі дивитися, якщо не явлюся в село, хоча душею я не хочу туди їхати.
Що мені робити?
Я зовсім не знаю, як тут мені бути і як прийняти правильне рішення.
Можливо люди зі сторони підкажуть, бо я заплуталася в думках.
Фото ілюстративне.