Я з’явилася на світ, коли моїм батькам було 20 років. Ніхто з них не поспішав так рано вступати в шлюб, але мама чекала дитину і вони пішли під вінець. Родичі виділили їм житлоплощу і готувалися до появи дитини на світ.
Коли вони почали жити разом, їхня любов раптом кудись зникли в один момент. Мама от-от мала мене народити, а батькові хотілося ще погуляти з ровесниками, послухати музику. Коли я з’явилася на світ, ситуація стала ще більш напруженою.
Тато вирішив нас кинути і втікати від нас куди подалі. У нього в голові почав народжуватися план відходу назад. Через дрібниці рідні ні за що не дадуть йому розлучитися. Необхідно знайти причину. На її пошуки у тата пішло два роки.
Коли мені було 5 років, вони таки розлучилися. Батько звинуватив маму в зраді і навів неспростовні докази. (Як з’ясувалося через багато років він сам все підлаштував, підставив і маму і свого товариша). Після цього батьки тата дозволили йому розлучитися.
Батькового друга (який був ні в чому не винний), звали Микола. На подив, він виявився порядним хлопцем. Він перевіз маму і мене до себе додому. У моїй пам’яті спливають кадри, коли він з красивою тіткою забирають мене з квартири батька. Ця тітка пахла ваніллю. На той момент я думала, що тато пішов від нас, тому що мама перестала дивитися за собою.
На дворі стояли лихі 90-ті. Розвал Радянського Союзу, розруха і важке життя. Країна вчилася жити по-новому. Микола почав мотатися в столицю на заробітки. Ми з мамою жили в його квартирі. Коли він приїжджав з купою подарунків, нашій радості не було меж. В цей час мій батько просив допомоги у родичів, тому що ніяк не міг знайти роботу.
На початку тато часто до мене приїжджав, а потім рідше. Поки зовсім перестав відвідувати. Коли бабуся приходила до нас, вона завжди шкодувала маму і говорила, що нам несолодко в подальшому доведеться. Мені було страшно від цієї фрази. Мені здавалося, що ось-ось і ми з мамою почнемо голодувати. Я уявляла собі картину, як ми в лахмітті блукаємо по вулиці і просимо у перехожих допомоги.
Але ці часи все ніяк не наступали. Після чергової поїздки, дядько Микола купив мені гру тетріс і красиву ляльку Барбі. Мамі привіз гарні туфлі і дорогу косметику. Батько ж був схожий на бомжа. У нього не було пристойного одягу. Він постійно просив у своїх батьків грошей на їжу.
Якось він серйозно захворів і йому була потрібна допомога. Дядько Микола оплатив лікування, а мама постійно їздила в лікарню, їсти возила. Кілька місяців йому довелося пожити у нас, тому що сам себе обійти він не міг.
Після розлучення батьків пройшло 20 років. З татом я періодично спілкуюся. Він частенько просить мене прийти допомогти йому. Коли я приходжу, то бачу, що у нього їжі повний холодильник. Він просто просить посидіти з ним і попити чай. Мені не хочеться виносити сміття з хати, але тато просто нестримний у своїй цікавості. Постійно питає, як дядько Микола поживає.
Я намагаюся відповідати обтічно, загальними фразами. Мені не хочеться робити батькові боляче. Життя він прожив як ніби чернетку писав. Інша справа Микола – всього домігся, самореалізувався. Тато не упускає можливості мені розповісти, яким слиньком був мій вітчим. Що він був ботаніком в великих окулярах і стоптаних черевиках. Він навчався практично за весь клас. Ніхто тоді не припускав, що такий хлюпік зможе стати бізнесменом. Тим більше одружитися з чужою дружиною з дитиною.
«Мені так шкода, що ми з мамою не змогли зберегти свій шлюб», – твердить він. «На місці Миколи повинен бути я. Адже я твій рідний батько! А цей хлюпик просто витягнув щасливий квиток».
Він ніяк не може подивитися правді в очі, що він власноруч зруйнував своє щастя і віддав дружину іншому. А тепер благополучне життя нашої родини йому не дає спокою.
Фото ілюстративне – otyrar.
