fbpx
Життєві історії
Тато Марини оформив покупку квартири на себе. А потім написав дарчу на дочку. Тепер квартира – це її особисте майно. Свекри дуже засмутилися, коли про це дізналися

Марині у спадок від бабусі дісталося житло, яке вона вирішила продати. Добротний будинок в центрі міста, з немаленькою площею, вдалим плануванням (чотири цього не суміжні кімнати) і великою кухнею-вітальнею, відразу зацікавив потенційних продавців. Не квартира, а мрія!

Спадкоємці порахували, що від продажу будинку сума виходить пристойна. Однокімнатну квартиру цілком можна було купити. Що Марина і планувала зробити. Цілими днями вони з чоловіком моталися по результатам пошуку, вибирали. Але нічого не знаходилося. То в бюджет не вкладалися, то квартира в поганому стані, то з документами такі проблеми, що не викрутишся.

– Навіщо? Навіщо вам ця бетонна коробка, – питала свекруха, коли дізналася про майбутню покупку. – Гроші чималі. А як в ній жити? Це ж не порівняти з власним будинком.

Марина тільки зітхнула. В кредити влазити не хотілося, та й як їх платити? Вони з чоловіком ще студенти, постійного доходу немає.

– Я вважаю, вам потрібно будувати будинок. Великий будинок для дружної сім’ї, – наполягала свекруха, – ну ось подумайте самі. У вас дітки підуть, я няньчити приїду, де я спати буду? На кухні на розкладному дивані? Ну одну ніч, ну дві, а потім що далі.

– Ольго Степанівно, а ви до нас що, на постійне проживання зібралися? – тремтячим голосом запитала Марина.

– Це зараз тобі ця ідея не до вподоби. А як не поспиш кілька ночей біля дитини, так відразу дзвонити будеш, умовляти. Мовляв, приїжджайте, Ольго Степанівно, допоможіть з внуком!

Подібна перспектива, здається, Марину відверто лякає.

– Колись, – вторив свекор, – люди жили великими сім’ями. І саме молодшому синові потрібно було доглядати батьків. Звичайно, ми були б не проти всі разом жити. Не тут, бо ця квартира, як ми домовлялися, відійде нашій дочці. Але у нас є хороший шматок землі в центрі міста. І, звичайно, ми планували побудувати там для сина будинок.

– Чудово. Але чому його потрібно будувати на мої гроші?

– Що значить «твої гроші», – запитала здивовано свекруха. – Ти – частина родини. А гроші в сім’ї спільні. Подумай, як добре жити на природі. Мангал, парник, грядочки. Вся їжа своя – економія! І ми поруч, на підхваті.

Звичайно, поруч. Квартира ж дочці відійде. Де ж тоді свекри жити будуть? Дуже грамотно придумали, на своїй землі будиночок побудувати за рахунок Марини.

– А якщо ви розлучатися надумаєте, – запитав батько Марини, – як будете цей будиночок ділити? І чи зможете поділити взагалі?

Квартира, відповідна під запити Марини, знайшлася через кілька тижнів. Тато Марини оформив покупку на себе. А потім написав дарчу на дочку. Тепер квартира – особисте майно молодої жінки. Свекри, звичайно, довго ображалися, але це їхня справа.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page