Не одне кохання закінчилося нещасливо, коли інша дорогу перейшла. І все здається чудово, але кожен вчинок має свої наслідки. Тарас це зрозумів, але дуже пізно.
Весела весільна музика, що лунала на іншому кінці вулиці, відлунювала жалобними акордами у її спустошеній душі Світлани. Дивилась у вікно і світа Божого не бачила. За матеріалами.
…Про таке неземне кохання, яке було у Світлани і Тараса, пишуть вірші і романи. Здавалося, ідеальнішу пару за них годі й пошукати. Дівчина до безтями кохала свого синьоокого красеня-хлопця і була впевнена, що він теж по вуха закоханий у неї. Іноді сама собі дивувалася, як її, тиху, спокійну, звичайну на вроду, покохав Тарас, за яким не одна дівчина сохла.
Їхні протилежності у всьому притягувалися, вони доповнювали один одного. Та враз на горизонті щастя молодих людей з’явилась та, що звела ці стосунки нанівець. Всі бачили, що Тарас віднедавна щораз частіше почав поглядати у бік струнконогої красуні Наталі, яка приїхала погостювати до родичів. Тільки Світлана не помічала чи не хотіла помічати цього через своє сліпе кохання, поки якось хлопець, як грім серед ясного неба, повідомив їй приголомшливу звістку:
– У нас з Наталею буде дитина. Вибач.
Світлана ще довго стояла у стані закам’яніння. Вже й Тарасова постать сховалася за квітучими садами їхньої вулиці, а дівчина все ніяк не могла поворухнутися від щойно почутого, яке відмовлявся сприймати її розум.
До останнього їй хотілось вірити, що це якийсь сон, котрий скоро закінчиться. Саме нині вона хотіла ощасливити коханого звісткою про те, що чекає дитину.
Весільний марш гучно вигравали музики. Гості весело співали молодятам: «Гірко». Та ніхто не знав і не міг собі уявити, як гірчило на душі у Світлани. У сутінках, не вмикаючи світла, вона так і просиділа усю ніч біля вікна. Спогади про коханого все виринали і виринали в пам’яті, хоч намагалася змусити себе назавжди про нього забути.
Наче чорна хмара, Світлана снувала по кімнаті. Це тривало доти, поки вона не народила дитя. Крихітна донечка-красуня зростала у цілковитій любові, яку їй замість двох – мами і тата – заміняла вона одна. Донечка підростала і ставала незамінною маминою помічницею.
Тарасова ж пасія Наталка дедалі частіше дорікала чоловікові: то він грошей мало заробляє, то додому пізно приходить, іноді нетверезий. Далеко не такою, як до заміжжя, була його дружина. Красива і безтурботна дівчина перетворилася у зміюку. А тепер ще й не пропускала нагоди, щоб не дорікнути чоловікові тим, що донечка Світлани дуже схожа на нього.
Тарас жодного разу не бачив своєї трирічної донечки. Він вдосвіта ішов на роботу, із сутінками повертався додому. Не знала раніше про існування точної копії свого чоловіка – дівчинки і Наталка, адже зі Світланою вони жили тепер на різних боках містечка. Світлана продала свою невеличку хатинку і купила однокімнатну квартиру якнайдалі від коханого. Дізналася лише декілька днів тому, вперше привівши до дитсадка їхнього із Тарасом синочка. Вона стала на порозі дошкільного закладу і заціпеніла: на неї дивилося двійко блакитних очей світлорусої дівчинки.
Того вечора Наталка «закотила» концерт чоловікові. Він стояв у непорозумінні. Як це може бути? Світлана ж нічого не розповідала йому про дитину. Щоправда, тепер йому пригадалось, як сусіди розповідали про те, що Світлана одразу ж після їхнього весілля поїхала в село до бабусі, а повернулася не більше півроку тому із дитиною. Тепер в його голові почала чіткіше вимальовуватись картинка, а довідавшись, коли день народження дівчинки, усілякі сумніви покинули Тараса: це його донька!
Якось Тарас заявив Наталці, що сьогодні він поведе сина у дитсадок. Вона була проти, але зрозумівши, що нічого не вдіє, дозволила чоловікові побачити дочку.
Тарас дуже хвилювався. Біля дитсадка він побачив Світлану із донечкою. Жінка збентежено опустила погляд, та одразу ж справилася зі своїми хвилюваннями. В ту мить зрозуміла, що колишнім коханим вона уже перехворіла. Тарас просив вибачення, сказав, що залишить свою дружину заради неї і донечки.
– У тебе є син і дружина, яким ти потрібен, – холодно відповіла жінка. – Ти покинув мене і нашу, тоді ще ненароджену донечку, коли нам був дуже потрібний. Тепер у нас є чоловік і батько, якого ми дуже любимо, а він – нас. Тепер у нас – нове життя.
Оля Гладчук-Попадюк.
Фото ілюстративне – kanalukraina.
