Ми з чоловіком у шлюбі прожили майже вісім років. Жили непогано, все ніби, як у людей: дочці сім років. Спочатку ми знімали житло, а два роки тому взяли квартиру в кредит, ще виплачуємо, зате живемо у власній квартирі.
Треба сказати чесно, що великого неземного кохання до чоловіка я ніколи не відчувала, бо ми познайомилися, коли мені було вже майже тридцять років і виходити заміж було просто треба. Тарас був моїм ровесником, теж мріяв про родину, зробив мені пропозицію, я погодилася, от і вся історія.
Хоч Тарас і говорив завжди, що любить мене, мені самій здається, що наші з ним стосунки завжди більше грунтувалися на взаємоповазі, ніж на якійсь великій любові. В крайньому випадку, з мого боку точно.
З чоловіком ми жили дружно, між нами ніколи не було лайок і непорозумінь, завжди все обговорювали і планували разом, але два місяці тому сталася подія, від якої я досі не можу відійти: Тарас взяв і пішов з дому. Пішов мовчки, без пояснень, з усіма своїми речами.
Сказати, що я була здивована – нічого не сказати. Я, не перестаючи, набирала його номер весь вечір тоді, але абонент був поза зоною дії мережі. У моїй голові було більше думок про те, що у чоловіка виникли якісь проблеми, від яких він хотів захистити нас з дочкою, але і про наявність іншої жінки думки теж проскакували.
Я зателефонувала родичам і друзям чоловіка, але ніхто нічого не знав. Тарас включив телефон тільки на наступний день і надіслав мені повідомлення: «Не дзвони мені більше».
Ось що мені було думати в той момент? Я ображалася, плакала, намагалася зрозуміти причину, чому чоловік пішов з родини. А ще треба було якось пояснювати відсутність тата дочці.
Минулого тижня, коли я вже трохи заспокоїлася, виплакавши всі сльози, Тарас заявився додому. З квітами та цукерками, весь такий смиренний, каже, що розкаявся! Я пустила, але тільки для того, щоб дізнатися, в кінці то кінців, причину його вчинку.
Тарас клявся і божився, що нікого у нього немає, а пішов він, бо йому здалося, що наші відносини зайшли в глухий кут. Ось, ось, ключове слово «здалося»! На питання про те, щоб якось конкретизувати причини так званого «глухого кута», Тарас не відповів.
Якщо він пояснити нічого толком не може, напевно, все таки, інша жінка тут замішана, серцем відчуваю.
От зараз я в роздумах: що робити? Мені 38 років, є дитина, яку треба ростити, є квартира, за яку треба сплачувати кредит. І є чоловік, який сам не знає, що йому треба.
Фото ілюстративне – VsePrivoroty.
