Я швидко вийшла заміж, і взагалі, в свої сорок, вже багато встигла, тому не чекала від життя нічого хорошого. Дочка виросла самостійною, школу закінчила, вступила на заочне навчання, працювала сама. З батьком дочки якось не склалося, розбіглися ще до народження дитини. Тому заміжньою мені бути так і не судилося.
Ми з дочкою жили удвох. У мене не було ні часу, ні бажання, заводити романи з іншими чоловіками. Я працювала завідуючою в магазині. Мабуть, так доля так розпорядилася, що чоловіка я зустріла, саме, зараз, коли вже і рукою махнула на себе, на своє жіноче щастя. Познайомилися ми в магазині, Тарас вибирав продукти і поцікавився у мене якістю товару.
Потім він ще кілька днів заходив до мене в магазин, після чого несміливо запросив мене на побачення. Йому було вже сорок три роки, а одружений не був жодного разу. До тридцяти з гаком не замислювався про створення сім’ї, і так було добре. А коли задумався, то вже і час згаяно, ровесниці всі заміжні, а молоденькі дівчата йому ніколи не подобалися, він навіть злегка побоювався сучасних дівчат, вірніше, їхніх вимог до чоловіків.
Він – звичайний інженер на будівництві, заробляв достатньо, але багатієм назвати його складно. У тому, що Тарас не одружився, частково винна і його мама. Любов Василівна жила тільки для свого сина, доглядала за ним, а коли вона захворіла, вони помінялися ролями, тепер він був для неї всім.
Після хвороби мама не виходила з дому, ледве пересуваючись по квартирі, довелося синові осягати всі ази ведення домашнього господарства, і про одруження довелося забути. Яка ж жінка погодиться жити з його мамою, у якої характер з віком і недугою зовсім зіпсувався.
Тарас це прекрасно розумів, і особливо ні на що не розраховував, коли познайомився зі мною. Він навіть не розповідав їй спочатку про маму, але пізнавши мене ближче, вирішив ризикнути. Адже я доросла жінка, і здалася йому поступливою і розважливою, він сподівався, що ми з його мамою порозуміємося, він мріяв мати сім’ю і навіть народити дітей.
Тарас першим завів розмову про те, щоб вже жити разом у нього, так як маму одну залишити він не міг, та й у мене доросла дочка. Звичайно, я погодилася, мені здалося, що заради коханого чоловіка я зможу потерпіти його матір. Це ж мама, хіба вона не порадіє за сина, що він зустрів свою любов, а я в свою чергу, зроблю все можливе, щоб сподобатися свекрусі. Але я переоцінила свої сили, чи недооцінила свекруху.
Я переїхала до Тараса, звалила на себе всі домашні справи, намагалася бути хорошою дружиною і невісткою, бажання Любов Василівни вгадувала з півслова, і була щаслива з майбутнім чоловіком. Розписатися ми планували в наступному році, без весілля, просто в РАЦС сходити і все.
Перші дні Любов Василівна до мене ставилася дуже непривітно, постійно бурчала. Але потім наче заспокоїлася. Вона хотіла, щоб за нею ходили, як за королевою, годувати смачними сніданками, обідами і вечерями, в домі мала бути чистота і порядок, прямо, як при ній самій було, коли вона в силі була.
Я старалася з усіх сил. І тільки все почало налагоджуватися, моя донька повідомила, що збирається заміж. Любов Василівні це дуже не сподобалося, вона вирішила, що я живу з її сином лише заради квартири, яку я від них відберу і віддам своїй доньці.
Чомусь не вірилося літній жінці, що її сина і полюбити можна просто так, хоча що з неї взяти, вік уже, восьмий десяток пішов. Про свої сумніви, вона вирішила нікому не розповідати, вирішила сама все влаштувати.
Якось Тарас поїхав на кілька днів у відрядження. Я прийшла додому і побачила свої речі на коридорі. Це «немічна» свекруха виставила мене з свого дому. Ніяких пояснень вона слухати не хотіла, тому мені нічого не залишалося, як повернутися в свою квартиру.
Коли Тарас повернувся, він був ошелешений вчинком матері:
– Мамо, що це означає, навіщо ти це зробила? – запитав він її.
– Цікаво, а чи любить вона тебе, може їй просто жити ніде, раз дочка заміж виходить, ось вона до тебе і прилаштувалася? – ніяк не могла заспокоїтися Любов Василівна.
Тарас, вже не слухаючи маму, нашвидку одягнувшись, біг до мене вимолювати прощення. Я, звичайно, його пробачила, тільки все ніяк не могла зрозуміти, чому його мама так себе поводить, навіщо свідомо псує життя своєму дорослому синові.
Ми залишилися жити в моїй квартирі, Тарас також ходить до мами, носить їй їжу, яку я готую, прибирає, допомагає мамі. А я сказала, що в квартиру свекрухи більше не повернуся, щоб вона не думала, що я претендую на її житлоплощу, у мене своя квартира є…
Так і живемо, наскільки ще сил вистачить у Тараса, розриватися між двома будинками незрозуміло.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
