Таня вже була тоді заміжня. Через 10 років їй прийшло запрошення на вечір випускників. Вже дорослі чоловіки і жінки танцювали та веселилися. В натовпі Таня впіймала на собі погляд Ігора. Історію маминої подруги до цих пір не розумію, що це – справжня любов або ланцюг випадковостей? Доля завжди підштовхує нас, але ми не завжди сприймаємо її знаки, але рано чи пізно вона все одно свого досягне – від долі не втечеш.
Таня закохалася в Ігоря у восьмому класі. Вже так любила, так любила! Правда, без відповіді, він нічого про її почуття не знав, вона не визнавалася, записок не писала, просто страждала від нерозділеного кохання … а потім пройшло. У кого в дитинстві не було таких історій. За матеріалами
Тим більше, що школу незабаром закінчили, пішли кожен своїм шляхом вчитися далі. Жили не по сусідству, так що після школи і не бачилися років п’ять. І ось, коли Таня вже працювала в дитячому садку, привозять їм якось продукти, а шофер – той самий Ігор!
Впізнали один одного, звичайно, стали спілкуватися. Ось тут, може, у них і почався б роман, але Таня вже заміж збиралася і чекала дитину, у Ігоря теж була дівчина. Вийшла Таня заміж за свого нареченого, поїхала взагалі на інший край міста, і втратили вони один одного надовго, років на десять.
Ті юнацькі почуття вже і забулися за звичайним життям, але виявилося, що доля їх не забула. Через 10 років стали вони стикатися несподівано і регулярно!
Припустимо, прийде Таня в гості до нової подруги, а серед гостей сидить собі, як ні в чому не бувало, Ігор. Або він йде на весілля до друга, а друг – троюрідний брат Тані, вона теж там! А у них вже у обох сім’ї, діти, і скільки разів бувало, що приведе вона сина на свято, в зоопарк або кудись ще, – а там уже Ігор з донькою! Ні, звичайно, місто маленьке, але не настільки ж! Щоб жителі постійно стикалися ніс до носа? Тут вже явна «рука долі»! І вже невідомо, що думав Ігор при кожній зустрічі, але у Тані кожен раз в душі спалахувало: «Як же я його любила в 15 років!».
Правда, зустрічі ці починалися і закінчувалися звичайним привіт-пока, навіть до «як справи» не завжди справа доходила. А ось в сім’ях у обох потихеньку йшло до розлучень. Ну просто так вже вийшло, діти виросли і з’ясувалося, що нічого ті подружжя не пов’язувало. Ніяких інших романів в життях Тані і Ігоря не намічалося, і ці швидкоплинні зустрічі стали для них вже маленькими і щасливими пригодами.
Але доля, мабуть, вирішила, що раз ви такі тупі – то й добре, живіть поодинці! Або продовжуйте пошуки. Припинилися випадкові зіткнення, а адресами-телефонами вони і не обмінювалися! Комп’ютерів ще не було. Де шукати один одного? І ще кілька років пройшли даремно, без зустрічей і любові, тільки зі спогадами один про одного. Хоча і згадувати не було чого …
Може, так і скінчилося б все нічим, якби доля не змилостивилася і не подарувала їм ще один шанс – запрошення на вечір зустрічі випускників! Якби не надія знайти один одного – в житті б не пішли. Але прийшли обидва, зустрілися, потисли один одному руки – і пазл склався! У обох було таке відчуття, що після довгих поневірянь додому повернулися. Пішли з цього вечора разом, і не розлучаються вже 20 років. Що вже тепер розлучатися, чверть століття розлуки треба надолужувати!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
