Тамара з Василем одружені давно. У них підростає донечка Світланка. Живуть вони в однокімнатній квартирі, вона стала для них вже зовсім тісною.
Стало подружжя шукати більшу квартиру в хорошому районі їхнього міста. Але щоб купити таку квартиру у них грошей не вистачить. Навіть якщо продати свою однокімнатну і докласти кошти, які вони відкладали останніх декілька років.
І тут Василь запропонував дружині, що було б непогано продати хату в селі її матері. От тоді грошей вистачить на їх квартиру, ще й на ремонт хороший кошти залишаться.
– А маму куди тоді? – запитала Тамара.
– Нехай живе в нас, – спокійно сказав Василь.
Так і вирішили. У вихідний день поїхали всі в трьох до Тетяни Степанівни. Бабуся дуже раділа, що до неї приїхали рідні.
Спочатку розмовляли, а потім стали вмовляти матір продати хату і переїхати жити до них. Місця всім вистачить, говорили, окрема кімната в тебе буде в квартирі, ні про що не пошкодуєш ніколи. Сиди, доглядай свою онучку, водитимеш в садок і назад. Останнє щодо внучки дуже порадувало бабусю. Згодилася таки Тетяна Степанівна продати свою хату.
Пройшло два місяці. Купили розкішну, велику трикімнатну квартиру. Тільки, як виявилося згодом, матері Тамари немає місця ні в одній із кімнат. Одна кімната онучки, одна Тамари та Василя, а третя – вітальня для гостей. Куди поселяти бабусю? Старенька людина і там і там не до місця.
Вирішили згодом Тамара та Василь поставити матері вузеньке ліжко на кухні в куточку. Закрити шторами. Тетяна Степанівна сумувала, коли ніхто не бачив її. Чи думала, що дочка так поведеться з нею. Добре, що не знайшла для неї будинок для людей похилого віку, але все ще може бути, лише тепер розуміє мати.
Фото ілюстративне.
