fbpx
Життєві історії
Таке відчуття, що ми в цьому житті люди другого сорту. Нічого практично собі не можемо дозволити. Живемо в бабусиній квартирі, в якій ремонт робився ще моїми батьками в вісімдесятих. Сусіди он машини купують собі, змінюють на нові, подорожують, дачі будують – а ми тільки дивимося і заздримо їм. Діти наші жодного разу на морі не були, а вже за кордоном – тим більше. Все це не по наших грошах на сьогоднішній день. Якось я вже не могла дивитися, як родичі та друзі багатіють і вирішила серйозно поговорити з чоловіком. Та його відповідь геть мене засмутила, я ж не для цього виходила заміж

– Таке відчуття, що ми в цьому житті – люди другого сорту! – скаржиться 40-річна Галина. – Нічого практично собі не можемо дозволити особливого зовсім. Живемо в бабусиній квартирі, в якій ремонт робився ще моїми батьками в вісімдесятих. Сусіди он машини купують собі, змінюють на нові, подорожують, дачі будують – а ми тільки дивимося і заздримо їм щодня. Діти наші жодного разу на морі не були, а вже за кордоном – тим більше. Все це не по наших грошах на сьогоднішній день.

У Галини та її чоловіка Сергія троє дітей. Старшому недавно виповнилося тринадцять – і рівно стільки ж Галина не працює, займається господарством і вихованням синів.

– На мені весь побут вдома! – розповідає вона своїй подрузі. – Школа, уроки, секції, прибирання, готування, магазини. Стояти біля плити доводиться багато, напівфабрикати ми не купуємо зовсім, вони не вписуються в наш бюджет, а старші хлопці-підлітки їдять дуже добре, сама розумієш, майже чоловіки. Доводиться винаходити складні гарніри, супи, пироги. Метушні з тістом, звичайно, багато, часу на пиріжки і випічку всяку йде вагон, але зате всі ситі і завжди задоволені.

Втім, якусь копійку Галина все ж таки в будинок приносить – за невелику копієчку вона доглядає за літньою сусідкою – за домовленістю з її дорослим сином, який живе далеко.

Бабуся ще трохи бадьора, на ногах, так що турбот там не так вже й багато – сходити в магазин або в аптеку, допомогти з прибиранням, просто бути на зв’язку. Все це нескладно, але теж вимагає сил та трохи зайвого часу, якого в Галини не так вже й багато.

А враховуючи, що у Галини ще й своє господарство немаленьке, уроки, гуртки, секції – дні розписані по хвилинах. Навіть зараз, коли діти давно не немовлята, адже молодшому синочкові чотири роки – викроїти час для того, щоб просто полежати на дивані, для неї проблема, такого давно вже не було.

Зате чоловік Галини може лежати на ліжку цілими днями. Не встигне прийти додому, як уже в горизонтальному положенні, носом в телефон. А вихідні, то всі майже так і проходять у нього.

Чоловік Галі працює на спокійній не важкій роботі близько від будинку, ходить пішки, ніколи не переробляється, а вдома тільки й береже себе. Отримує він за таку роботу вельми скромну зарплату, але міняти нічого не хоче.

– Ми ж не голодуємо! – знизує він незадоволено плечима у відповідь на постійні докори дружини. – Дах над головою є, їжа на столі теж, всі одягнені, взуті, вчаться. Мене все влаштовує і так. Якщо щось не влаштовує тебе – давай! Вперед! Іди і зароби собі сама!

Дуже прикро Галині, руки опускається, коли бачить, як живуть сім’ї їх друзів, знайомих та родичів. Чоловіків прагнуть заробити копійку, щоб жилося краще, а чоловікові Галі все байдуже. Поїв та й добре. Але ж вона не хоче такого життя.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook