З Віталієм ми разом уже 10 років. У мене була власна квартира, в яку переїхав і Віталій. Всі ці роки ми жили в цивільному шлюбі, вирішили узаконити стосунки тільки після того, як я зрозуміла, що чекаю дитину. Якби не донька, ми, напевно, і не розписалися б ніколи, хоча я завжди цього хотіла. Чоловік же навпаки, ніколи не хотів розписуватися, говорив, що щасливими можна бути і без штампу в паспорті.
Коли ми зустрічалися він не шкодував на мене грошей. Віталій обов’язково вітав мене з усіма святами, робив маленькі сюрпризи. Коли почали жити разом, то вели загальний бюджет. Ми відкладали певну суму зі своїх зарплат на комунальні послуги та продукти харчування. Одяг купували кожен собі самостійно.
Все дуже змінилося після народження дочки. Я була в декреті, моїх грошей не вистачало, чоловік ділився своїми неохоче. На себе я ніколи у нього не просила, тільки на витрати дочки. Грошей не вистачало, тому декрет до кінця я не досиділа, і коли їй виповнилося два роки, я вийшла на роботу. Щоб заощадити, з нею сиділа моя мати. Я вранці відвозила дочку до неї, а ввечері забирала.
В цей час Віталій робив вигляд, що народження дитини ніяк не вплинуло на його життя. Зарплати чоловіка я взагалі не бачу. Тільки знаю, що він її отримує на початку місяця. Він оплачує половину комунальних послуг, додому Віталій приносить лише хліб і молоко. Звичайно, для себе він купує все, що хоче.
Мені він взагалі не дає ніяких коштів. Дочці він дає грошей лише на день народження. Я виснажилася від таких стосунків, і наважилася на серйозну розмову з чоловіком, сказала, що мені не хочеться ні його бачити, ні його грошей. Тепер я розумію, що покладатися потрібно лише на себе. Я економлю практично на всьому.
А Віталій, коли отримує зарплату, приходить додому і починає мене звинувачувати в неправильному веденні господарства, марнотратстві, ліні. Рахує мені кожну копійку. Мені наскільки неприємні ці розмови, що я з острахом чекаю початку місяця, коли чоловік приходить додому з зарплатою, яку я не бачу.
Перший час я намагалася довести йому протилежне, говорила, що якщо його щось не влаштовує, він може сміливо йти до своєї матері. Він так і робив. Жив у неї близько тижня, витрачав на себе гроші, після повертався додому. Скаржився, що у нього абсолютно немає коштів для існування, мені його ставало шкода, і я його годувала.
Така поведінка стала для Віталія типовою і дуже вигідною – чоловік отримував зарплату і відразу йшов до мами. Сидів там, поки в нього не закінчувалися гроші. А потім знову повертався до мене, просився, щоб я його прийняла.
Минулого тижня все повторилося. Він прийшов додому в гарному настрої, приніс навіть доньці цукерки, після, як-би випадково, звернув увагу на немиті вікна і понеслося. Я його вигнала, але вже з речами. Мені просто набридло його годувати. Кошти, які я витрачаю на нього, дуже знадобляться нашій дочці. Та й я ще занадто молода, і витрачати життя на невдаху я не хочу. Шкода тільки, що я пізно це зрозуміла.
Спочатку не хотіла його кидати, думала, як це дочка буде жити без батька. Але потім зрозуміла: вона бачить модель поведінки в нашій родині, і це негативно позначиться на її виборі шлюбного супутника. Чоловік повинен бути добувачем, і я дуже хочу, щоб життя у неї склалося не так, як у мене.
Знаю, що буде важко, але я прийняла рішення про розлучення. Коли Віталій побачив, що я налаштована серйозно, знову почав проситися назад і обіцяти, що тепер все буде по-іншому. Але я чомусь не вірю.
Фото ілюстративне – pikist.
