fbpx
Життєві історії
Так, як в той вечір, я не переживала ніколи в житті. Я йшла до своїх короля і королеви, які колись з дuтбудuнку забрали не мене, а Надю

– Люба давай візьмемо ту дівчинку Свєту.

– Ні, мені більше Надійка до душі, дивись вона весь час з книжками сидить, хочу розумну дочку. – відповіла жінка. Джерело

Я відвернулася, щоб ніхто не бачив моїх сліз. Я так хотіла сподобатися цій парі, а вони вибрали цю зануду і тихоню, яку я відразу ж знeнавuділа …

Я була звичайною дитиною з дuтбyдинку. Батьків мої не стaло, коли мені було два роки, родичів, які могли взяти мене на виховання в нашому місті не було.

Так само як і інші діти я всім серцем бажала, щоб мене забрали в сім’ю, мріяла знайти маму, тата. Випадки усuновлення бували у нас, але рідко.

І ось одного разу у мене з’явився шанс знайти батьків. Це була приємна сімейна пара: красива білява жінка і високий ставний чоловік, вони мені нагадали короля з королевою з казки. Я відразу ж подумки назвала їх своїми батьками, і намагалася сподобатися їм щосили.

Коли вони забрали мою подружку Надю рoзпачу моєму не було меж. Пам’ятаю, як я ховалася від усіх по кутах і давала волю сльозам, розповідала лялькам і ведмедям про свою біду, замкнулася в собі і ні з ким не спілкувалася.

Бiль поступово вщухла. Тоді-то я і дала собі слово стати розумною, якщо вже таких дітей люблять дорослі я повинна стати неодмінно такою ж.

Я почала ретельно вчиться, викладачі мене не впізнавали, тепер я не лінувалася, трійки змінили четвірки, потім п’ятірки.

«Ось виросту і стану найрозумнішою, та такою, що вони ще пошкодують, що обрали не мене …»

Хороше навчання вийшло мені боком в колективі, зі мною перестали спілкуватися, більше не вважали мене «своєю», чимало зусиль довелося докласти, щоб зберегти приятельські стосунки з іншими дітьми.

Читайте також: “Мамочко, мені потрібно тобі щось сказати: Я вaгiтна, три місяці. Тільки ніколи не питай мене хто батько”, – ридала Дарина

Після дитбудинку я закінчила училище, потихеньку привела в порядок однокімнатну квартиру, що залишилася від батьків і повернуту мені по досягненню повноліття. Квартиру потім я здала, стала жити на ці гроші і знімати кімнатку у самотньої старенької.

Тієї весни я подала документи в інститут, на факультет іноземних мов, давно вже виношувала мрію працювати перекладачем і викладати англійську мову. Вступити труднощів не склало але вчитися було важко. Вдень я працювала, ввечері поспішала на лекції, а по ночах займалася.

Одного разу на роботі мені так захотілося спати, що на секунду прикривши очі я моментально заснула.

– Світлана, що з вами? Вам погано? – почула я голос начальника десь далеко, а потім мене немов водою холодною обдало … я згадала, що перебуваю на роботі, і наді мною стоїть мій начальник.

– Вибачте … мене, більше такого не повториться. Я просто дуже втомилася.

Він з хвилину дивився на мене, а я намагалася вгадати, що станеться після цього тривалим мовчанням.

– Знаєш що, на сьогодні я звільню тебе від роботи, їдь додому відпочинь. Завтра чекаю з новими силами.

З того дня відносини з Сергієм (буду називати його так) стали теплішими, тепер частенько він підвозив мене додому і забирав з ранку, а на свій день народження я виявила біля дверей великий кошик червоних троянд і записку «найпрекраснішій!».

Того вечора ми поїхали в маленький затишний ресторан. Грала гарна музика, що сприяє душевній бесіді. Я розповіла Сергію свою історію, про дитячий будинок, про ту дівчинку, яку взяли в сім’ю в місце мене, про своє подальше життя після дитячого будинку.

Він слухав не перебиваючи, а коли я розповідала про Надю, раптом торкнув мою руку своєю.
– Стривай, ти кажеш, прийшла сімейна пара щоб взяти саме дівчинку, і їй виявилася твоя подруга Надя? Який же збіг …

– Ти про що?

– У мене зведена сестра з таким же ім’ям, мати і батько завжди хотіли дочку, але спочатку наpoдився брат, потім я, а після цього лікарі заборонили їй народжувати.

– Тоді то батьки і прийняли рішення взяти дuтину з дuтячого бyдинку, саме дівчинку. Моя мама викладає в інституті, вона завжди мріяла про гарненьку, розумну дочку, хотіла читати їй казки про принцес на ніч, заплітати косички. Чого не скажеш про нас з братом, шибеники ще ті росли. Так з’явилася в нашій сім’ї Надя.

– Треба ж, як тісний світ, я і не думала, що коли-небудь зустріну її в дорослому житті. Як у неї справи зараз?

– Наді немає … вже кілька років.

– Вибач…

– Вона довго хвoріла, ми робили все, що було в наших силах, але на жаль, доля прийняла інше рішення.

Сергій замовк і довго ще дивився в порожнечу, мнучи в руках серветку. Я не знала, що сказати, згадувала подружку, маленьку рудоволосу дівчинку з незмінною книжкою з казками під пахвою …

– Свєта, давай я познайомлю тебе зі своїми батьками, думаю вони будуть тобі раді …

Так як в той вечір я не переживала ще ніколи в житті. Перебрала весь свій убогий гардероб, і не знайшовши нічого пристойного, поїхала купила гарну сукню

«Для моїх короля з королевою» …

– Доброго дня. – промовила я тремтячим голосом.

– Здрастуй мила, проходь. – двері нам відкрила мама Сергія, вона зовсім не змінилася, а ті деякі зморшки додали її особі лише більшої краси.

Читайте також: Їй самій на вигляд було 15, а на руках у неї була дuтuна. Люди в основному йшли, ігноруючи її

Related Post