-Так вийшло, що моє майбутнє весілля посварило моїх родичів, – каже Леся, – мама з сестрою і їхньою мамою, моєю бабусею тепер не розмовляє. І на весілля до мене половина родини не збирається. За матеріалами
Ні, Леся не вела нареченого до найближчих родичів, і її Микита не належить до ворожого тітки і бабусі клану. Вони його взагалі не знають. Леся засмутила рідних тим, що відмовилася жити в будинку з кузиною. І не в своєму будинку, а орендованому.
Отже, розповідаю по порядку.
Леся, дівчина 25-ти років колись поїхала вступати до інституту в столиці. 4 роки жила в студентському гуртожитку, а потім, як це буває, не захотіла повертатися до рідного міста.
-Працювати влаштувалася, – згадує дівчина, – орендували квартиру удвох з подругою. Квартиру знайшла я, здавала її мені жінка з роботи. Все чесно, підписали договір. Але договір був на одну мене.
-Мені все одно з ким ти будеш жити, – сказала господиня, – аби тихо, порядок був і оплату не затримувала.
-Я і не затримувала, – каже Леся, – а через рік моя сусідка і напарниця вирушила заміж. Вони з нареченим орендували собі інше житло, а я залишилася одна.
В принципі, шукати собі напарницю Леся і не хотіла вже. Зарплата дозволяла їй самій оплачувати оренду, та й зв’язуватися з незнайомою дівчиною не хотілося.
-А навіщо з незнайомою, – вигукнула тітка Лесі, коли дівчина приїхала до батьків на вихідні, – давай до тебе Дашу підселимо. Вона як раз після коледжу вирішила в столиці щастя спробувати. І нам не так накладно буде платити їй за окрему і тобі. І веселіше разом, і не розгубиться сестричка твоя в великому місті.
-Я погодилася, – каже Леся, – Даша дівчина не галаслива, чистюля, ми завжди знаходили спільну мову. Вона трохи молодша мене, та й домашня. Але я ж не знала тоді, що далі буде і обставини складуться саме так. Та й все життя жити з кузиною під одним дахом я не мріяла.
А далі сталося житейська: Леся зустріла Микиту, він був родом з передмістя, свого житла не мав, зате у нього були дві молодші сестри.
-З самого початку я знала, що з його мамою жити ми не будемо, – каже Леся, – та й немає там для нас місця. Микита працює в тому районі, де я орендую квартиру. І до господині я за роки звикла, і вона до мене. Квартплату не підвищувала, з перевірками не навідувалася, довіряла мені.
-Леся, якщо надумаєш з’їхати, я більше нікому квартиру не здам. Легше закрити, ніж невідомо на кого нариватися. Нехай стоїть, поки син не подорослішає.
Синові колеги було 11 років, так що у Лесі попереду були роки.
-Так я і не розраховувала так надовго, – каже дівчина, – років через 3 ми з Микитою хочемо кредит взяти. Але ось що мені було робити? Даші все одно одній моя господиня квартиру б не здала. Вона ясно сказала, та й нам з Микитою годі й шукати таких хороших умов.
Леся кузину попередила за півтора місяці до дати весілля, щоб шукала собі житло, а в цій квартирі вона буде жити з чоловіком.
Значить, – зателефонувала тітка хвилин через 15 після розмови, – як сестра потрібна була тобі, так виручи! А як штани на горизонті з’явилися – не потрібна, Даша, вимітайся?
-А я зрозуміти не можу, – каже Леся, – коли це Даша мене врятувала? Я ж не пропонувала їй зі мною в столиці жити. І вічно це тривати не могло. Але мої докази ролі не зіграли.
-І куди їй тепер? – стогнала тітка, – Під міст? Де вона ще такі хороші умови знайде? Тепер їй одній знімати дуже дорого?
-Що ж мені тепер, – запитала Леся, – заміж не виходити?
-Вихід, шукай собі з нареченим іншу квартиру, а тут Даша залишиться жити.
Доказів, що Даші не дозволить жити квартирна хазяйка теж не були почуті. Бабуся підтримала скривджену Дашу і її маму. Даша вирішила, що одна знімати житло в столиці не витягне і написала заяву на звільнення, живе поки з Лесею мовчки, Збирається повернутися на малу батьківщину.
-Так що я ще й причина того, – каже Ллеся, – що у сестри кар’єра не вийшла, майбутнє зіпсовано, вдале заміжжя тепер не світить і вона проживе своє життя в глушині і злиднях.
Мама Лесі каже, що вона з нареченим повинні зняти житло і залишити колишню квартиру Даші: їх же двоє, їм легше. У подробиці ніхто не вдається, не вникає. Зате оголосили бойкот весіллю.
Читайте також:“ДИТИНУ НА РУКИ ВЗЯТИ НЕ ХОЧЕТЕ?”: ДОСИТЬ ЧАСТО ПОМІЧАЮ, ЩО БАГАТО МАМ РОБЛЯТЬ ТАК
-Ну й добре, – каже дівчина, – це мама наполягала на тому, щоб на батьківщині родичів зібрати. Тепер ми просто розпишемось, гроші зекономимо. Але мені маму шкода, вона винуватою залишилася без провини. У нас же як? Всі один одного знають, все місто – суцільна рідня і знайомі.
-Утрясеться, – заспокоює Лесю мама, – забудеться.
А у Вас якісь думки?
