fbpx
Життєві історії
Так вийшло, що коли я знайшов підходящу квартиру і прийшов додому за грошима, у нас в гостях був мій брат Олег. Він побачив, що мама дає мені гроші – а гроші я віддавав на збереження мамі. Олег дізнався, що це гроші на покупку квартири і вирішив, що ці гроші дають мені батьки. Він дуже образився: мовляв, чому це мені батьки купують квартиру, а не йому? Адже у нього сім’я, а я навіть не одружений

Олег – мій старший брат. У нас різниця у віці п’ять років. У нас з Олегом чудові батьки: виховані, інтелігентні, дуже освічені. Коли ми росли, то мій старший брат завжди за мене захищав і завжди мені допомагав. Але потім вийшло так, що ми вже з ним не спілкуємося більше десяти років. І сталося ось що.

Після закінчення школи Олег захотів стати військовим і вступив до військового училища. Училище було в іншому місті. Ми з батьками дуже часто їздили до Олега, поки він навчався. Все було добре. За три місяці до закінчення навчання Олег повідомив нам новину: у нього є дівчина, з якою він збирається одружитися відразу ж після закінчення училища.

Для всіх нас це було повною несподіванкою. Потім Олег познайомив нас зі своєю нареченою Іриною. Батьки умовляли Олега так рано не одружуватися. Ірина нашій мамі взагалі не сподобалася сильно. Ірина була дуже маленька на зріст, була дуже худенька. Загалом, мама вирішила, що Ірина – взагалі не пара нашому Олегові. Але так як наша мама – жінка дуже мудра і вихована, то вона не стала відмовляти Олега від одруження.

Олег закінчив навчання і одружився. За розподілом він потрапив в інший кінець країни, в якесь дуже маленьке селище. З своєю молодою дружиною він жив в дуже поганих умовах: в невеличкій хатині, де туалет був на вулиці. Треба було ще топити грубку і носити воду з колодязя. Загалом, життя було там дуже складним. Але треба віддати належне Ірині: вона мужньо з усім справлялася. Потім у Олега і Ірини народився син.

Після народження онука наша мама поїхала до них в гості. Вона була просто ошелешена, коли побачила, в яких умовах живе Олег і його сім’я. Вона просто була в захопленні від мужності і стійкості характеру Ірини.

Так Олег і його сім’я прожили ще три роки. А потім Олегу набридло таке життя: умови були поганими, зарплата була маленькою, і її виплачували з великою затримкою. Загалом, Олег звільнився і приїхав до батьків. На той час я вже поступив на навчання в університет і жив в гуртожитку.

У наших батьків була дуже маленька двокімнатна квартира, і там було дуже тісно жити вп’ятьох.

Наша мама була жінкою пробивною, у неї всюди були знайомі. Ось вона і змогла отримати для Олега та його сім’ї кімнату в сімейному гуртожитку. Кімната була дуже хороша. Була своя кухня і свій туалет, тільки ось душ був загальний: один на весь поверх. Але Олег і Ірина були дуже раді і цьому житлу.

Все це відбувалося на початку 90-х років. Час був дуже важкий. Знайти роботу було дуже нелегко. Олег влаштувався працювати на будівництво, але продовжував вчитися. А ось Ірина ніде не працювала. Олег дуже шкодував свою дружину: мовляв, вона маленька і така худенька. А грошей, які він заробляє, їм на все вистачає.

Я ж після закінчення університету зміг знайти собі хорошу роботу, але ось одружуватися поки не збирався. Спочатку я вирішив купити собі квартиру. Жив я з батьками і збирав гроші на покупку квартири. Про те, що я хочу купити квартиру, я своєму братові не говорив. Про мої плани він нічого не знав.

Так вийшло, що коли я знайшов підходящу квартиру і прийшов додому за грошима, у нас в гостях був Олег. Він побачив, що мама дає мені гроші – а гроші я віддавав на збереження мамі.

Олег дізнався, що це гроші на покупку квартири і вирішив, що ці гроші дають мені батьки. Він дуже образився: мовляв, чому це мені батьки купують квартиру, а не йому? Адже у нього сім’я, а я навіть не одружений!

Мама намагалася йому пояснити, що це мої гроші, які я кілька років збирав на покупку свого житла, але Олег їй не повірив. Тоді мама не витримала і сказала, що якщо Олег хоче квартиру, то на неї треба збирати гроші і треба, щоб в сім’ї працювало двоє людей: і чоловік, і дружина. Олег і його дружина вже дорослі і повинні розраховувати тільки на себе, а не сподіватися на допомогу батьків.

Почувши це, мій брат запропонував наступне: він зі своєю дружиною переїде жити в квартиру, яку куплю я, а я буду жити в гуртожитку. Природно, що я від такої пропозиції відмовився.

Олег після цього на мене дуже образився, розрахувався з роботи і поїхав в невелике містечко, до батьків Ірини. Він продав кімнату в гуртожитку, гараж, який свого часу йому подарували батьки, і купив собі там однокімнатну квартиру. У цій квартирі почали жити батьки Ірини. А Олег з Іриною оселився в двокімнатній квартирі батьків Ірини.

І батько, і мати відмовляли Олега від переїзду в те маленьке містечко, де зовсім немає перспектив. Адже в обласному центрі, де ми жили, більше шансів знайти собі хорошу роботу, більше можливостей і для розвитку дитини. Але Олег і Ірина вирішили все по-своєму.

Минуло кілька років. Олег працює охоронцем, Ірина теж влаштувалася на роботу. Іноді вони приїжджали в гості до наших батьків. Щоразу Олег згадував про свою образу: мовляв, це батьки в усьому винні, що їм постійно грошей не вистачає. Мовляв, батьки тільки мені завжди допомагали, а йому – ніколи. Але ж це не так – на свою машину і на свою квартиру я заробив гроші сам.

Мама намагалася заспокоїти Олега, посилала йому великі суми в якості подарунків на день народження і свята. Але Олегу і цього було мало. Мама часто їздила до них і забирала внука на всі канікули. Одного разу мама захворіла і попросила мене відвезти маленького Вадима додому до його батьків. Я погодився.

Коли мій брат побачив, що я приїхав на новій машині, то він знову розлютився. Він подзвонив мамі і сказав:

– Чужі люди зробили для мене більше, ніж ви! Не потрібні мені такі батьки!

Відтоді він дуже рідко став телефонувати батькам. Потім я вирішив одружитися. Я запросив брата на своє весілля, але він не захотів приїхати. Відтоді ми взагалі не спілкуємося.

Мої батьки теж перестали спілкуватися з Олегом і його сім’єю. Я знаю, що наша мама дуже переживає через це, але нічого з цим зробити не може.
Хто винен в тому, що брат так живе? Так він сам у всьому винен. Я ж зміг домогтися всього чого хотів, своєю наполегливою працею. Хто заважав Олегові вчинити так само? Та ніхто!

Навіщо ж звинувачувати у всьому своїх батьків і мене? Адже ми це точно ні в чому не винні!

Фото ілюстративне – firestock.

You cannot copy content of this page