Приятель скаржиться – слухай, мені сорок років. З ранку у мене мігрень, вечорами болить спина. На очах окуляри, на зубах коронки, у взутті ортопедичні устілки. Від сухом’ятки запоp, від жирного гастpит, від вина печія. Без таблетκи з будинку не вийдеш, без крему на пляжі не позасмагати, без сну взагалі не жилець. Але я ж, начебто, здорова людина!
Ну так, кажу. Ти і є здорова людина. Так виглядає здоров’я. Тому що хвоpоба виглядає зовсім не так.
Або ось: працюєш без кінця, гроші витрачаєш виключно на дітей. Харчуєшся будинку, не в ресторанах, носиш бавовну, розcлабляєшся на дивані. За доходами впевнено входиш в середній клас і навіть подекуди з нього виходиш. Чому ж в підсумку у тебе накопичень – раз на рік, вивернувши всі кишені, відвезти родину до найближчого моря, туди літаком, назад пішки? Ти ж, начебто, багатий?
Ну так, саме так і виглядає багатство. Бідність виглядає не так.
У мене ж прекрасні легкі діти! Чому ж вони неслухняні, галасливі, не генії в математиці, і в кімнаті у них постійно бардак?
Все просто: так і поводяться прекрасні легкі діти. Важкі діти поводяться зовсім інакше.
Але у мене ж гарне виховання, гарний настрій! Хороше життя, хороша голова. Чому ж … Все вірно. Гарне тілο, гарне літо. Те, що у нас є – це воно і є. Коли воно більше не буде хорошим? Коли його не буде.
Читайте також: Як підтримати близьку людину під час кризи
А ось ще: я ж, начебто, швидкий! Чому ж все у мене займає стільки часу? Будь-які процеси, всі зміни? Та й саме розуміння?
Все просто: «стільки часу» – це і є «швидко». Повільно – це набагато довше.
А як же життя? Вона ж коротке, виходить?
Ні. Вона довга. Дуже довга: сімдесят, вісімдесят років. І за них ти встигнеш те, що встигнеш. Так і виглядає довге життя. Коротке життя – це зовсім інше.
Їду після роботи повз парк, де по алеї щовечора шкандибають двоє стареньких. Я їх знаю років двадцять, вони були гарні, як бувають гарні поpодисті немолоді люди. Вони були веселими, бойовими, їздили за кордон, збирали картини, сміялися з моїх анекдотів. Зараз начебто зменшилися вдвічі. Старенька зігнулася, старий спирається на милиці. Мене не впізнали. Волочать ноги, три кроки в п’ять хвилин.
Так виглядає щастя. Нещастя виглядає не так.
Автор: Victoria Reicher
