fbpx
Життєві історії
Так і прожила Віра разом з чужими дітьми багато років. Коли вже син був в армії, а дочка закінчувала школу, несподівано повернувся в рідне село Іван. Повернувся, бо Аліна залишила його, виставивши з квартири з однією валізою. І він приїхав ненадовго до батьків, щоб потім вирішити, як жити далі. Затримуватися на малій батьківщині не збирався, але випадково зустрів Віру

Віра з Іваном жили в одному селі. Якось перед самим святом Івана, за традиціями, Віра подалася в поле назбирати квітів. Іван відразу запримітив красуню. Дівчина щойно закінчила школу, а Іван збирався до армії.

Розговорилися, почали зустрічатися, і коли Івана все село проводжало в армію, Віра розуміла, що чекатиме саме його хоч усе життя. Два роки Віра закреслювала в календарі кожен день, і рахувала, скільки часу залишилося до зустрічі з Іваном. Вона не знала, що за два місяці до повернення, Іван написав матері листа, в якому повідомив, що познайомився з дочкою полковника, у якого він був водієм.

Аліна – так звали дівчину – запропонувала залишитися в її рідному місті. І мати дала згоду, вважаючи, що синові пощастило, влаштувати своє життя і кар’єру. Незабаром Іван одружився з Аліною; полковник, що став йому тестем, влаштував на хорошу роботу, допоміг з квартирою. Батьки Івана з’їздили на весілля, повернулися задоволені. І тільки Віра чекала, не вірячи, що Іван одружився.

– Я почекаю, – говорила вона, – ніхто мені, крім нього не потрібен.

А через три роки вийшла заміж, тому що батьки наполягли: треба було якось відвернути дочку від думок про Івана. Але прожила Віра з чоловіком один день, той приревнував її до однокласника, що привітав Віру з одруженням і подарував квіти. Той вечір Віра навіть згадувати не хоче, зранку вона вже повернулася до своїх батьків.

Проспавшись, під вечір чоловік прибіг, благаючи повернутися, обіцяв, що таке більше ніколи не повториться. Але батьки навіть не дали наблизитися до доньки. Так розлучилася Віра, не ставши по-справжньому дружиною. Заміж вона більше не збиралася, напевно, так і залишилася б самотньою, якби не посватався до неї вдівець з двома дітьми.

Степан був людиною м’якою, доброю. Але заміж за нього Віра вийшла через дітей, які залишилися без матері. Для семирічного Андрійка і п’ятирічної Христинки Віра стала справжньою матір’ю. А ось Степан виявився людиною слабохарактерною: любив оковиту, частенько роботу пропускав. Його звільняли, і Віра терміново шукала йому нову роботу.

Єдина радість в їх сімейному житті – це діти. Спільних дітей у неї не було, то ж всю любов Віра віддавала чужим дітям, любила їх, як рідних. А коли через три роки їх подружнього життя не стало Степана, прийняла їх і почала виховувати, як рідних.

Так і прожили разом з дітьми багато років. Коли вже її син був в армії, а дочка закінчувала школу, несподівано повернувся в рідне село Іван: змужнілий і навіть трохи посивілий. Повернувся, бо Аліна залишила його, звинувативши в тому, що кар’єру не зробив, не скористався допомогою її батька. Виставила Івана з квартири з однією валізою. І він приїхав ненадовго до батьків, щоб потім вирішити, як жити далі.

Затримуватися на малій батьківщині не збирався, були плани поїхати за кордон, почати все спочатку. Але все вийшло зовсім не так, як він припускав. Він не прагнув зустрітися з Вірою, пам’ятав, що образив її, думав, що вона і розмовляти з ним не стане. Та й йому гординя заважала поговорити по душам.

Іван вирішив залишитися в селі ще на день, батьки дуже просили, бо хотіли разом з ним відсвяткувати свято Івана. Вже перед від’їздом з дому вийшов Іван на берег річки подихати свіжим повітрям, помітив далеко попереду жінку. Щось в її обрисах було йому дуже рідним і знайомим. Підійшовши ближче, він побачив Віру, яка збирала квіти в полі.

Проговорили вони весь вечір, не зчулися, як стемніло. Після цього випадку нікуди Іван не поїхав, залишився у батьків. І якось увечері, набравшись сміливості, пішов до Віри дому. Довго стояв біля хвіртки, не наважуючись увійти. Але Віра сама вийшла. І він знову подивився в її сині, як небо, очі. І цього разу він був абсолютно упевнений, що ось воно – його щастя.

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook