op
— Марічко, сонечко, ну хіба важко витерти посуд до блиску, щоб ані цяточки не лишилося? — Любов Степанівна з виглядом знавця розглядала прозору склянку на світло. Я стояла
— Ти навіть свої шкарпетки знайти не можеш, не знаєш, де вони лежать! Михайло навіть не відірвався від планшета. Тільки плечем стенув, мовляв, знову ти починаєш свою стару
— Кажуть, ти вчора в сільському клубі двері зсередини підперла, — ці слова тітки Марії замість вітання змусили мене зупинитися посеред стежки, не дійшовши до хвіртки власного дому.
— Як ти не розумієш — це ж все своє, домашнє, чи ти вважаєш, що вітаміни нам не потрібні? — Степан був злий, але і я теж, бо
— Мам, передай сіль, — син простягнув руку через стіл, навіть не підводячи очей від екрана свого телефона. Я мовчки підсунула сільничку ближче до його тарілки. Антон взяв
— Ларисо, зрозумій… це твоя сестра. І вона така сама моя дочка, як і ти. Я не можу її залишити на вулиці… — мама говорила крізь сльози, і
— Галино, ти вже йдеш? А чому так швидко?.. Я стояла біля столу, ще тримала в руках чашку з кавою, яку щойно налила, і не могла зрозуміти, що
— Мамо, а що, моє майбутнє важить менше, ніж диплом брата? Мати навіть не підняла очей від кухонного столу. Вона розгладжувала долонею квитанцію за навчання мого старшого брата,
— Якщо ти зараз підеш, можеш не повертатися! — мій голос звучав дивно в порожній кімнаті. Він був тонким, натягнутим, як струна, що ось-ось лусне. Гуркіт вхідних дверей
