Це треба так умудритися, 12 років провести на заробітках, і навіть воду собі в дім не провести, – каже невістка моєму синові. І говорить вона це про мене, а він мовчить. Так почався у мене ранок першого січня. Я так засмутилася, що словами не передати. Новий рік, сімейне свято, хочеться побути з родиною, а тут таке. Я приїхала з Італії 29-го грудня, на Різдво не встигла, але думала, що хоч Новий рік з дітьми проведу, тому і поїхала до сина, та зараз вже шкодую про це
– Це треба так умудритися, 12 років провести на заробітках, і навіть воду собі в дім не провести, – каже невістка моєму синові. І говорить вона це про
Здалась тобі та полуниця! Подумати тільки, 300 гривень! Ти що, не мала куди гроші подіти? – Іван був явно не в захваті від того, що його дружина принесла додому свіжу полуницю. – Вибач, але я купила тільки трішки. Просто дуже захотілося, – спробувала виправдатися Надія, але чоловік був невблаганним, полуниця взимку – це марнотратство. Іван завжди був одним із найбільш заощадливих людей у селі. Багато хто з сусідів часто сміявся з нього, мовляв, він навіть снігу взимку не позичить. А сам Іван вважав, що все робить правильно. Адже якщо не заощаджувати, то звідки візьмуться гроші
– Здалась тобі та полуниця! Подумати тільки, 300 гривень! Ти що, не мала куди гроші подіти? – Іван був явно не в захваті від того, що його дружина
Сваха слово за слово стала мене розпитувати, на скільки я приїхала, скільки я там в Італії заробляю, що додому цього разу привезла? Мене ці її питання стали відверто дратувати, бо ми з свахою не настільки близькі, щоб говорити на такі теми. Тому я намагалася ухилятися від прямих відповідей. Нарешті, все було готово, і ми сіли за стіл, та настрою у мене не було. Стали нам внуки колядувати, сваха витягла гаманець і дала їм по 100 гривень. Я теж дала по 100, але євро. І це, виявляється, не сподобалося свасі, бо вона на моєму фоні виглядала м’яко кажучи, не дуже. Я щиро не могла зрозуміти, що я зробила не так
– Це ж Новий рік, сімейне свято, і треба святкувати всім разом, – переконує мене син, бо він бачив, що я не в захваті була від того, як
Син приїхав 31-го зранку, сказав, що поспішає, забрав подарунки і поїхав. Дочка з зятем і онуками теж зібралися і поїхали на дачу до друзів святкувати Новий рік. Мене навіть не запитали, може мені чогось треба. Мене ж вдома не було три роки, і за цей час все дуже змінилося, я навіть не знаю, де тут є якийсь гарний магазин з смачною ковбасою на Олів’є. До речі, саме за цим салатом я дуже скучила в Італії, і мріяла, як дочка мені його приготує, і ми всі разом, однією дружною родиною зберемося на свята. Я взагалі не розраховувала на якусь аж надто святкову атмосферу, але ж думала, що хоча б буде радість від зустрічі з дітьми. А тепер думаю: навіщо я взагалі приїхала
– Нас вдома на Новий рік не буде, так що ти, мамо, або до брата йди, або будеш сама, – заявила моя донька. Мені від її такого холодного
Мамі моїй 53 роки, вона нещодавно переїхала в свій новий будинок, на будівництво якого вона витратила 200 тисяч євро, і це в той час, як я в свої 30 років з чоловіком і дитиною змушена жити в однокімнатній квартирі, яку я отримала в спадок від бабусі, татової мами. Я не можу сказати, що у нас з мамою погані стосунки, вона рішуча і працьовита, і на цей будинок вона сама гроші заробила, але вона зовсім забула про мене, свою дочку
Я не прийшла до мами на свята в гості, а вона на мене образилася, хоча насправді це я на неї мала б ображатися. Мамі моїй 53 роки, вона
Після того, як ялинка вже стояла в квартирі, настрій у Марини значно підвищився. Вона прикрасила іграшками і гірляндами зелену красуню, а потім під настрій зробила ще кілька святкових салатів. Дивно, але у неї навіть з’явилося бажання одягти нову сукню і зробити зачіску. А потім вона сама сіла за святковий стіл, наче і справді чекала якогось дива. Раптом в її двері хтось подзвонив. Коли вона відчинила, то обімліла – на порозі з букетом троянд стояв Олексій. “А я от подумав, що разом ми б могли створити кращу атмосферу, ніж самі.” – посміхнувся чоловік. “Впустиш?” – каже. “А як ти дізнався мою адресу?” – здивувалася Марина. “Ти напевно забула, що мій водій доставляв тобі сьогодні ялинку” – знову мило усміхнувся Олексій
Марина сиділа на кухні, поглядаючи на календар. До Нового року залишалося кілька днів, і хоча з усіх боків звучали привітання та дзвінки, вона відчувала, як її серце знову
Коли дочка з зятем поїхали до друзів, Леся нагодувала онуків і знову вмостилася біля телевізора. Раптом на її екрані висвітився дзвінок. Це була сусідка Галя, яка разом з Лесею працює в Італії, і разом приїхала з нею одним автобусом теж на Різдво додому. Галина почала вітати іменинницю, а коли почула, що та сидить вдома сама, веліла тут же накривати стіл, бо якось не гоже в такий день просто телевізор дивитися. Леся заметушилася, і вже через кілька хвилин стіл був щедро накритий. Галина стала неоднозначно посміхатися, і витягла з сумки подарунок. – Ось, Лесю, це тобі! – простягла вона іменинниці італійський панетон
– Ти не ображайся, мамо, але ми поїдемо до друзів на Різдво, ми їм давно пообіцяли, – Юля розчісувала волосся перед дзеркалом, і паралельно говорила з мамою. Леся
Для чого було починати цю розмову на свята? Весь настрій зіпсувала, – картає мене мій чоловік. Ми були у його мами на Різдво, і те, що я там побачила, мене неабияк здивувало, я знала, що у свекрухи був ремонт, але вона завжди говорила, що це косметичний ремонт, а насправді вона зробила капітальний – поміняла все, від меблів до стін. Все було б нічого, якби свекруха зробила це за свої гроші, але ж ні, вся ця краса в її домі була зроблена за наш рахунок
– Для чого було починати цю розмову на свята? Весь настрій зіпсувала, – картає мене мій чоловік. Ми були у його мами на Різдво, і те, що я
Приїхала я додому у відпустку, і дочка захотіла, щоб ми свята у неї справляли, в місті. Мені ця ідея не дуже сподобалася, адже квартира двокімнатна, місця мало. Та я зробила так, як просила Світлана – приїхала до них. Виявилося, що дочка запросила ще кілька друзів в гості, і тому хотіла у себе святкувати. Я не мала нічого проти, поки я не побачила, з яким розмахом збирається святкувати моя донька. Я була відверто здивована тим, коли дивилися, як тарілки з їжею шарами одна на одну накладаються на стіл. От навіщо стільки їжі готувати? Я вже відвикла від цих об’їдань, у нас в Італії свята дуже скромно святкують, я перший раз як з ними Різдво святкувала, то голодна з-за столу встала
– І чого, донечко, мені до вас їхати в місто? Краще ви приїжджайте на свята, в селі все ж, цікавіше, – кажу я своїй Світлані. – Хоч би
Ввечері Стефанія погасила світло, щоб колядники не прийшли. Не те, що вона не хотіла їх бачити, а просто не мала чим їм за коляду віддячити. Вже збиралася старенька спати, як почула таки спів під вікном. Глянула у вікно – а це поштарка Галина з двома своїми племінниками прийшла колядувати. – Дякую, Вам, діти, за коляду, але я не маю чим вам віддячити. Хіба помолюся за вас, – щиро зізналася старенька. – Так нам подяки і не треба, ми прийшли, щоб повечеряти з вами, я все принесла, ви не хвилюйтесь, – стала щебетати Галина, і не чекаючи запрошення, зайшла до хати
Ранок у Стефанії виявився непростим. Багато снігу і не намело, але порозчищати на дворі треба було, бо ж Різдво на носі. Старенька взяла мітлу і лопату, взула свої

You cannot copy content of this page