op

З того моменту, як ми з Матвієм одружилися, ми мріяли про свій дім. Обом було душно в маленькій міській квартирі, де сусіди зверху вічно щось совали, а знизу

— Забирай свої речі і вимітайся! — Люся так сильно поставила тарілку на стіл, що вона ледь не розлетілася на шматки. — Двадцяти років коту під хвіст, і

Я стояла на автобусній зупинці, переминаючись із ноги на ногу від хвилювання. Сьогодні мій ювілей, шістдесят п’ять років, і найкращим подарунком мав стати приїзд доньки з онукою. Я

— А я казала тобі, Олено, їдь зі мною! І що ти тут висиділа? — голос моєї зовиці Галини дзвенів на всю свекрушину кухню, перекриваючи шум телевізора, де

— Я про тебе, Катерино, краще думала, їй-Богу! Інші заробітчанки квартири тут купують, а ти вирішила останнє продавати? Не була я в твоїй Італії і бути не хочу,

— Мамині котлети — це просто їжа, Богдане, я про них більше чути нічого не хочу! — Мар’яна різко опустила черпак у каструлю, відчуваючи, як усередині закипає щось

– Я не благодійний фонд для всіх твоїх родичів та нових знайомих, – сказала я чоловікові, поклавши папку з роздруківками на стіл. Він змінився в обличчі так швидко,

— Навіщо нам та риба запечена, Олю, зроби краще те, що мама любить: голубців накрути, дерунів насмаж зі сметаною, і щоб м’ясо було обов’язково — по-домашньому, з цибулькою

– Ти думаєш, що батьківська хата належить лише тобі, бо ти тут частіше бувала? – Катерина стояла посеред затишної вітальні, де ще пахло лісовими травами та свіжою випічкою,

— Я ж казала, що ці штори сюди зовсім не пасуть, вони роблять кімнату схожою на лікарняну палату, — ці слова Ганни Степанівни пролунали прямо з порога, щойно