op

Ярослава вийшла заміж у дев’ятнадцять. Була ще зовсім юною – тендітна, з довірливими очима й сором’язливою усмішкою. Закохалася в Івана, як у кіно – раптово й по-справжньому. А

Стефанія повернулась у село тихо, без гучних зустрічей. Після двадцяти п’яти років праці в Італії їй хотілося лише одного – спокою. Колись вона поїхала, щоб поставити дітей на

Марія, Ліля і Надя були нерозлучними ще з дитинства. Разом ходили до школи, разом пекли пиріжки в Надиній печі, разом мріяли про щастя. Їх називали «тріо з нашої

– Що це таке? І ти знову їй дав гроші?! – Оля стояла в кухні, тримаючи в руках банківську квитанцію. – Та мамі ж треба було. Ліки, комуналка,

Світлана завжди поспішала. Робота, діти, закупи, пробки, дедлайни. Її життя – мов годинник, де кожна хвилина розписана. І якщо хтось питав, як справи, вона відповідала: – Нормально. Працюю.

Коли Аня привела Сергія додому вперше, мати скривилася ще на порозі. – Це що, твій Сергій? – тихо перепитала, як тільки той пішов у вітальню. – Так, мамо.

Коли Юрій повернувся з армії, усе було інакше. Двір заріс травою, мама трохи більше посивіла, а брат Віталій – одружився. – Знайомся, це Марина, – сказав Віталій, притискаючи

– І що, мама знову тобі переказала гроші? – Марина стояла біля вікна, стискаючи в руках чашку з охололим чаєм. – Ну так… Попросив. Машина ж стара, поламалась,

Марія та Олена були рідними сестрами, але дуже різними. Обидві гарні, роботящі, з доброї родини. Але були між ними й відмінності, про які всі мовчали, хоч і помічали.

– Вечеряти будеш? – запитала Ліля, коли чоловік увійшов у кухню і кинув ключі на полицю. – Не буду, – сухо відповів Андрій і пішов у ванну мити