Головна

op

Ну що, мамо? – Віра тисла. – Хай вже буде село. Повітря чисте, курей заведемо. А квартира – не переживай, не хочеш продавати – запишемо на онука. Твого ж, не чужого. Олена мовчки погодилась. Мовчки зібрала речі, віддала ключі, поставила підпис там, де сказала Віра. Переїхала в їхній старий дім у селі, де колись жили батьки з дідом. Порожній, від сирості пахне, ремонту не було багато років. Але Віра пообіцяла – “Поступово все зробимо”. На перших порах Олена ще чекала: онуки, теплі слова, може, разом щось посадять. Але Віра рідко приходила, онуки забігали лиш по цукерки. У неї ж справи, діти, робота
Життєві історії 0
Віра завжди була не на свій вік серйозна і ділова. Ще з юності все розкладала по поличках – речі, справи, це стосувалося також і людей. І свою маму
Олена відчинила двері, побачивши свекруху, наче трохи здивувалася. Нічого не сказала, тільки запитально дивилася. – Доброго ранку, Олесю. Оце приїхала… Та не на довго. З гостинцем от принесла, – простягнула вузлик. – Та дякую, тільки в нас і так холодильник повний. І молока стільки не п’ємо, – сказала Олена і взяла пакунок так, ніби він був їй зайвим тягарем. У квартирі пахло кавою і парфумами. На кухні було стерильно чисто, мов у лікарні. Марія роззулась і пройшла у вітальню. Там грався Тимко – трохи осторонь, але коли побачив бабусю, стрепенувся і, не впевнено, підійшов
Життєві історії 0
Марія Іванівна прокинулася ще вдосвіта, приготувала собі вузлик: баночку вишневого варення, домашній сир, пляшку молока, ще й пиріжків насмажила – з капустою, з картоплею, з вишнею. А тоді
Щось не те… – казала мати Світлани, – не впускай її щодня, бо щастя не любить, як за ним хтось аж так пильно дивиться. Але Світлана лише сміялась: – Та що ти, мамо! Це ж Галя, ми разом виросли. Вона не може бажати мені поганого. З часом у домі Світлани почалися негаразди. Василя скоротили з роботи. Малий Тарасик почав часто хворіти. А одного дня, коли Світлана з чоловіком трохи посварились, Галя, ніби випадково, почала залишатися на вечері. – Я просто підтримати, ви ж як рідні. Василь сумний, от і поговорили трохи. Але ця «підтримка» з боку Галі була чимось схожим на павутиння: тонка, непомітна, а як втягне – то вирватися важко
Життєві історії 0
У Світлани завжди була подруга з дитинства – Галина. Жили по сусідству, разом ходили в школу, потім на курси крою і шиття, потім навіть на весіллі Світлани Галина
Насті уже було двадцять вісім. Усі подруги або вже мали обручки, або хрестили дітей. А вона все чекала, бо Сергій сказав – хочу зробити все як слід. З обручкою, з рестораном, з квартирою. Потерпи ще трохи. А вона вже не могла терпіти. Їй не треба було ресторану. Їй потрібна була впевненість. І розуміння, що її вибрали. Що вона – «та сама». Одного вечора Настя прийшла додому й побачила, що Сергій знову не прийшов вчасно. Телефонував, казав: «Затримався, терміново викликали». Вона сиділа на кухні, тримала в руках чашку з холодною кавою і думала: «Скільки ще можна?»
Життєві історії 0
Настя познайомилася з Сергієм на третьому курсі університету. Вони разом готували курсову з соціології, сперечалися, сміялися, а потім якось так непомітно почали зустрічатися. Сергій був з тих, хто
Ми батьки, і це наш обовʼязок – допомогти сину, – благала Анна чоловіка, але Микола стояв на своєму. – Я своє слово сказав, хата у нас є. Це стало справжньою тріщиною у родині. Ганна та Микола жили в селі, в своїй хаті разом з дітьми. Справжнє напруження почалося, коли Андрій заговорив про те, що хоче будувати окрему хату. – Тут будинок є, живи собі, – відмахнувся Микола. – А я хочу жити сам. Щоб не казали мені, коли вставати і як щось робити, – відповів син. – То йди й будуй. Тільки не проси допомоги, – різко кинув батько
Життєві історії 0
– Ми батьки, і це наш обовʼязок – допомогти сину, – благала Анна чоловіка, але Микола стояв на своєму. – Я своє слово сказав, хата у нас є.
Тату, чи не міг би ти допомогти? Я підрахував – треба десь шість тисяч доларів. Може, зможеш позичити? Я потім віддам. Петро Васильович довго мовчав. Потім підвів погляд. – Сину. У мене нема таких грошей. І навіть якби були, я б не дав. Остап спалахнув: – Як це – не дав? То ти не хочеш мені допомогти на найважливіший день у житті? – Весілля – це не найважливіше. Важливіше – як ти з Наталкою житимеш далі. А на гулянки я грошей не даю. Якщо не маєш сам – живіть скромніше
Життєві історії 0
Остап був звичайним хлопцем із провінційного містечка. Вивчився в технікумі, пішов працювати на будову, де швидко здобув авторитет як відповідальний і вправний майстер. У двадцять шість він зустрів
Як розлучення? Мамо, ви ж 30 років разом! А що далі? Та й що люди скажуть? Дочка не могла повірити у новину – батьки після стількох років шлюбу вирішили розбігтися, наче нічого й не було. Одного вечора, коли за вікном лив дощ, а телевізор мовчав, Галина сиділа на кухні з чашкою чаю. Сергій мовчки зайшов, налив собі кави і сів навпроти. Вони сиділи довго, кожен у своїх думках. – Слухай, Сергію… – почала вона несміливо. – Що? – А ти ще хоч щось відчуваєш до мене? Він підняв очі. Здивовано. Мовчав. – Бо я вже давно не відчуваю нічого
Життєві історії 0
– Як розлучення? Мамо, ви ж 30 років разом! А що далі? Та й що люди скажуть? Дочка не могла повірити у новину – батьки після стількох років
Коли Оксанка виходила заміж за Сергія, всі подруги дружно попереджали: – Дивись, там свекруха крута! Кажуть, не любить невісток і всім командує. Оксана лише посміхалась. Вона була дівчиною розумною, з села неподалік, сирота з п’ятнадцяти років. Виховували її бабуся з дідусем, а після того як їх не стало, вона залишилася сама себе. Коли зустріла Сергія – доброго, лагідного хлопця з технікуму – то мов відчула: це її берег
Життєві історії 0
Коли Оксанка виходила заміж за Сергія, всі подруги дружно попереджали: – Дивись, там свекруха крута! Кажуть, не любить невісток і всім командує… Оксана лише посміхалась. Вона була дівчиною
Та хто ж тебе там чекає? – казала мама, коли почула, що Світлана вирішила їхати в Польщу. – Он Оленка за Петра виходить, а ти за кордон чогось. – Мамо, не всім же вік біля плити стояти. Я хочу іншого життя. Гроші, досвід… побачу світ, – відповідала Світлана з впертістю у голосі. Світлана поїхала й справді добре влаштувалася: спершу мила посуд у ресторані, потім вивчила мову, закінчила курси і працювала в офісі великої компанії. Вона не хвалилася, але завжди допомагала родині: висилала гроші батькам, передавала речі, і навіть весілля Оленки частково оплачувала. А в Оленки було все так, як вона мріяла: весілля, чоловік Петро, гарне подвір’я, кури, корова, садок
Життєві історії 0
Оленка й Світлана були рідними сестрами, але такими різними, як день і ніч. Оленка – тиха, домашня, з дитинства любила готувати, поралась на городі, мріяла про весілля в
Ви до Оксани мчите, як тільки вона чхне, – з докором якось сказала Ганні невістка Ірина. – Оксані важко. Там двоє малих дітей. Їй навіть нема з ким словом перемовитись, – виправдовувалася свекруха. Ірина мовчала, але з кожним разом її невдоволення ставало помітнішим. Вона не була зла, але мала свій характер. Відчувала, що свекруха ніби тілом тут, а думками завжди в місті, біля доньки. І хоч Ганна завжди щось робила по господарству, готувала, допомагала з городом – душа її була в іншому домі
Життєві історії 0
Коли Ганна Семенівна вийшла на пенсію, вона вирішила, що найкраще – жити в селі з сином. Степан мав хату, город, непогано заробляв на ремонтних роботах. Невістка Ірина –

You cannot copy content of this page