op

– Та не хвилюйся ти так, Марічко, я ж казала: хату в місті – Оксані, а дачу – вам із Тарасом. І справедливо, і по совісті, – казала

– Ну що, Марино, замовляй кафе, ювілей один раз у житті! – весело скомандував Ігор, розкладаючи на столі рахунки з банку. – П’ятдесят років, як не як! Треба

Ярослава завжди була особливою. Не такою, як інші жінки в селі, що трималися за хату, дітей і город. Вона не мріяла про вишиті рушники чи піч з лежанкою.

– Ти в паспорт дивилася, на коли тобі вже заміж виходити? Ні, сестричко, я тебе не картаю, просто не хочу щоб ти прийняла рішення, про яке сама ж

– І навіщо ти мені щодня цю котлету підсуваєш? Не можеш щось інше приготувати? – бурчав Микола, знімаючи тарілку з кухонного столу. – Це не просто котлета, це

– Ти ж розумієш, що таке не можна носити, – Марина оглянула сорочку, яку черговий раз прислала свекруха, і вже замахнулася викинути її у смітник. Але Андрій її

– Має Люба хату, от Павло і крутиться коло неї, а вона думає, що то любов, – говорили сусіди про немолоду пару. Люба і сама не була впевнена,

Надія Степанівна жила у невеличкому містечку, у старенькій хаті з вишневим садочком під вікнами. Колись вона садила ці вишні з чоловіком, ще як були молоді, а зараз тільки

– От як так може бути? Це були останні гроші, на які я покладала стільки надій. А що тепер? – Тетяна була в розпачі, коли зрозуміла, що її

У Галини і Василя було дві дочки – Оксана і Марія. Різні, як небо й земля. Оксана – старша, серйозна, ще зі школи допомагала по господарству, в усьому