op

У Марії Степанівни було двоє дітей – син Олег і дочка Наталя. У Наталі двоє діточок: Оленка та Іванко. Вони часто бігали до бабусі, допомагали їй у саду,

У невеличкому містечку наприкінці 70-х років познайомилися Марія та Петро. Вона – донька вчителів, вихована, тиха, завжди з книжкою. Він – хлопець із простої родини робітників, але з

Марія стояла біля хвіртки й вдивлялася в дорогу. Сьогодні обіцяли приїхати діти. У неї було двоє: син Андрій із сім’єю та донька Галина, яка жила в місті й

– Ти хочеш сказати, що я сама у себе ці гроші забрала? – Ганна дивилася на зятя і не могла повірити. У невеличкому містечку жила Ганна Степанівна. Їй

Ліді було п’ятдесят. Вона прожила майже тридцять років із Михайлом, її чоловіком. Вони разом збудували дім, виховали двох синів, посадили сад. Михайло був надійним зовні, хоча іноді зникав

– Маринко, ти мене чуєш? – Що саме? – жінка відклала телефон, у якому щойно дивилася рецепти літніх салатів. – Я думаю, що нам треба з’їздити на дачу.

Марина завжди була жінкою спокійною, врівноваженою й терплячою. Вона вірила у свого чоловіка Олега, бо двадцять років разом – це ж ніби не жарти. Діти виросли, поїхали з

– Та це ж паперівка! – впевнено вигукнув десятирічний Миколка, тримаючи в руці білувато-жовте яблуко. – Та де! Це ж білий налив! – заперечила йому його сестра Оленка,

Вже 10 років у шлюбі, а дітей немає, – Марія через це не раз плакала у подушку. Вони з чоловіком багато працювали, і напевно через перевтому у них

Олена сиділа на кухні у бабусиній квартирі й дивилася у вікно. Вулиця була така ж, як завжди: старі каштани, лавочки з бабусями, які звикли тут перемивати кісточки всім