op

— Віддай сюди телефон! Негайно! Я бачила, як ти заметався очима, коли прийшло сповіщення. Ти ж, Дмитре, навіть зблід. Що там? Черговий «терміновий звіт» об одинадцятій вечора? Софія

Кажуть, що друга половина життя — як друга весна: якщо зустріти її з правильною людиною, можливі дива. Олена щиро вірила, що в неї нарешті настала така весна. П’ятдесят

— Тобто, — Софія, яку всі лагідно звали Соня, повільно, майже урочисто, поставила чашку на блюдце. Порцеляна брякнула об кераміку, і цей звук був непристойно гучним у невеликому,

Максим народився і виріс у містечку, де час, здавалося, плив повільніше, ніж у великих містах. Усі всіх знали, віталися, обмінювалися новинами біля місцевого ринку та в чергах до

Назар сидів за кухонним столом у їхній затишній, хоч і невеликій, квартирі, розташованій у типовій багатоповерхівці на околиці Києва. Надворі вже панувала осіння мряка, що створювала похмуре тло

— У тебе, Софіє, є все: і власна справа, що добре працює, і надійна машина, і чоловік, хоч він і небагатослівний. А в Максима що? Тільки я та

— Збирай свої дрібнички і йди до матусі. Ви з нею варті одна одної, — голос Богдана зривався від люті. Він жбурляв із балкона Олесині речі — сукні,

— Мамо, ти серйозно? Я запрошення вже розіслала! Ресторан вимагає передоплату, а до весілля залишилося менше двох тижнів! Ти не можеш мене так підставити! — Голос Оксани дзвенів,

«Ти це зараз серйозно, Оксано?» – голос Людмили Степанівни гримів у слухавці так, ніби вона тримала не мобільний телефон біля вуха, а зверталася до багатотисячного натовпу з центральної

Коли Марта виходила заміж за Максима, вона найбільше хвилювалася не за весілля, не за нове життя, а за одне просте питання: “Які будуть свекри?” Вона стільки наслухалася історій