op

— Я просто хотіла, щоб у вашій оселі стало трохи затишніше, — Мирослава Олександрівна з лагідною, майже святою посмішкою поправила мереживні серветки на важкому журнальному столику з італійського

— Олю, глянь, я ще ось таку сукенку знайшла, — Олена акуратно поклала світло-рожеву сукню з мереживом поверх стосу одягу, з якого вже виросла її донька. — Вона

— Павле, Павле, ти де? — Василина стиха покликала чоловіка. На годиннику була шоста ранку. Вчора вони трохи посперечалися через якусь дурницю, і Павло, бувши людиною запальною, але

— Мамо, мені іноді здається, що заміж за Дмитра вийшла ти, а не я! — втомлено промовила Марина, пригнічено дивлячись на чашку недопитої кави. — Ти ж теща,

Валентина Петрівна звично сховала ключі до глибокої кишені фартуха й задоволено оглянула кухню. Вона щойно закінчила «рейд» квартирою сина. У Києві стояла лагідна золота осінь, але жінці було

Олесь прокидався тепер без будильника. Організм працював як відшліфований годинниковий механізм: о 6:45 — підйом, о 7:00 — душ, рівно о 7:20 на кухонному столі з’являлося горнятко кави

Вечір видався вологим і прохолодним. Олена сиділа за кухонним столом, перевіряючи рукопис нового роману для видавництва, де працювала редакторкою. У квартирі пахло корицею та завареним чаєм — це

Осінній вечір у місті видався сирим і непривітним. Оксана поверталася з ліцею пізно — перевірка зошитів з літератури та підготовка до батьківських зборів витягнули з неї всі сили.

— Це моя батьківщина, Оксано! Моє коріння, розумієш? — голос Олеся дрижав, але не від холоду, а від того гострого, колючого розчарування, що здавлювало горло. Його обличчя, зазвичай

Грудневе небо нагадувало важку сіру ковдру, яку хтось старанно витрушував над містом. Дрібний лапатий сніг повільно опускався на підвіконня дитячого садка, танучи від тепла скла. У групі «Сонечко»