op

Листопадовий вечір видався незатишним. Михайло саме порався в гаражі, коли задзвонив телефон. На екрані висвітилося — «Андрій». Молодший брат зітхнув: розмови зі старшим рідко приносили радість. — Міш,

Зимове сонце в Салерно було яскравим, але зовсім не гріло. Ірина стояла на пероні, притискаючи до себе важку сумку, набиту італійською кавою, панетоне та парфумами. Двадцять років. Двадцять

Це була холодна груднева ніч. Білий автобус із табличкою «Salerno — Chernivtsi» важко дихав на черговій заправці десь на кордоні. Люба сиділа біля вікна, притиснувши до грудей сумочку

— Оленко, сонечко, ти не уявляєш, як мені пощастило, — Андрій підійшов до неї тихіше за вечірній вітер, коли вона розкладала на кухні свіжі покупки. Він обійняв її

Олена заблукала. Ця думка, спочатку тонка й холодна, як нитка осіннього туману, тепер важким залізним обручем стискала груди. Навколо стояв густий, мовчазний ліс — велетенські сосни, що здавалися

Вечірнє місто повільно занурювалося у вологу дрімоту. Вуличні ліхтарі розмивалися в тумані, створюючи ілюзію нереальності всього, що відбувалося. В одному з офісних центрів, де вікна ще світилися холодним

Вечір за вікном поволі затягувався сизими сутінками. Олена стояла біля вікна їхньої затишної кухні, дивлячись на нескінченний потік вогнів, що мерехтіли на проспекті. Вона щойно закінчила перевіряти стос

Марія Петрівна поставила старенький емальований чайник на плиту й повільно сіла за стіл. Пальці, покручені легким артритом, ледь помітно тремтіли. Вона притиснула їх до холодної стільниці, намагаючись вгамувати

Надвечір’я у містечку видалося тихим, але в оселі Віри Василівни повітря, здавалося, аж іскрило від напруги. — Ох, Насте… І де ж ти така на мою голову взялася?

Того року весна в селі була такою буйною, що здавалося, ніби сади захлиналися власним цвітом. Біла піна вишень засипала стежки, а повітря було густим від пахощів черемхи. Галина