op

— Ти ж не жартуєш? Дивись мені в очі й кажи правду, бо я серцем відчуваю, що тут щось не так. Семен лише загадково усміхнувся, підкинув на долоні

— Ти, Олено, зрозумій нарешті: ти — як домашні капці. Зручні, підтоптані, м’які, але… нудні до неможливості. А мені потрібен політ! Мені потрібна справжня висота, розмах крил! Я

— Мамо, ти тільки не кричи, але я вже в іншому місті, — голос доньки у слухавці звучав дивно: наче вона водночас і боялася, і страшенно собою пишалася.

— Знаєш, Юліане, я вже навіть пригледіла собі тепле ліжко з ортопедичним матрацом і тумбочку під колір вільхи, щоб мої ліки та окуляри завжди були під рукою, —

— Ларисо, ну не будь дитиною! Подивися на ці цифри, — Сергій тицьнув пальцем у екран смартфона, де світилася сторінка інтернет-магазину автозапчастин. — Комплект «Мішлен». Це ж не

— Знаєш що, Маріє… а я не радий цьому союзу. Не лежить у мене серце до цих людей, хоч ти що роби. Петро стояв біля вікна, заклавши руки

— А ви вже прикинули, куди гроші з моєї хати прилаштуєте, чи мені ще можна чаю допити? — це питання повисло в повітрі кухні, як сокира, яку забули

— Ти справді думав, що я сліпа, чи просто тримав мене за дурну? Голос Мар’яни пролунав дивно спокійно. Навіть надто спокійно для жінки, яка щойно побачила, як її

— Знаєш, Юрію, я деколи думаю, що всесвіт просто вирішив перевірити мене на міцність, підсунувши цей затор саме сьогодні, — Марина нервово стиснула кермо, відчуваючи, як долоні стають

— Знаєш, Ігорю, я деколи думаю, що твоя сестра просто випробування, яке мені підкинула доля, щоб перевірити, чи я ще людина, чи вже просто безвольна тінь на стіні