op

— А як ти собі це уявляла? Нам просто вже тісно в одному житті, тому збирай речі, бо наступного тижня сюди приїде та, з ким мені справді добре.

Вечір видався незвично тихим для травня. Сади в селі якраз відцвітали, і в повітрі стояв солодкуватий, трохи важкий аромат пелюсток, що опадали. Галина стояла біля хвіртки свого дому,

Сонце повільно котилося до обрію, фарбуючи стіни нової великої хати у колір стиглої пшениці. Щойно розійшлися люди після поминального обіду. Гамір, стукіт ложок об тарілки, приглушені розмови про

Ранок видався туманним. Люба стояла на ґанку своєї невеликої, але чепурної хати, загорнувшись у теплу хустку. Осіннє повітря пахло вогким листям і димом з сусідських димарів. Вона дивилася

Ранок у квартирі Зоряни та Северина завжди починався однаково. Сонце ледь пробивалося крізь запилені вікна багатоповерхівки, висвітлюючи кожну тріщину на стелі, яку Северин обіцяв зашпаклювати ще минулої весни.

— Бувають моменти, коли ти розумієш: рідна кров — це ще не гарантія любові, а іноді — просто зручний привід виставити тобі рахунок за те, що ти просто

— А ти хоч раз за все життя подумала, що я теж людина, а не просто додаток до твого сина? — голос Мар’яни тремтів, але вона вперто дивилася

П’ятиповерхівка на околиці міста не була просто будинком. Це був живий організм. Тут стіни дихали запахом смаженої картоплі з цибулею, звуками старого радіо та нескінченними розмовами на лавках.

Березневе сонце невпевнено пробивалося крізь кухонне вікно, висвітлюючи дрібні порошинки, що кружляли в повітрі. Світлана дивилася на них, і їй здавалося, що її власне життя зараз — це

— Ви серйозно вважаєте, що моє життя — це ваша чернетка, де можна все перекреслити й написати по-своєму? — голос Надії тремтів, але вона продовжувала ставити валізи біля