op

Весілля було гучним, на все село. Здавалося, самі стовпи вздовж дороги танцювали під музику весільних переста́рків. На Галині була пишна біла сукня, взята напрокат у місті, а на

Травневе сонце безжально заливало шкільний коридор, висвітлюючи кожну порошинку в повітрі та кожну подряпину на старих туфлях Ніни. Вона намагалася йти швидко, притиснувши до грудей пошарпаний підручник з

— Ти ж розумієш, що я більше не можу бути твоїм єдиним джерелом енергії, Павло? — ці слова Олени прозвучали не як докір, а як остаточний діагноз. Вона

Вечір вівторка видався непростим. Світлана вже втретє підігрівала вечерю. На плиті парував борщ — за її фірмовим рецептом, з квасолею та копченим ребром, саме такий, як любив Віталій.

— Ну дай хоч поміряти, тобі що, шкода? Всього на хвилинку, я тільки перед дзеркалом покручуся і зніму! — голос Марини, дзвінкий і такий наполегливий, що заперечувати було

— Нам справді потрібні ці дванадцять сортів ковбаси на фуршеті, чи ми просто хочемо, щоб сусіди рік про це говорили? — Олена намагалася тримати голос рівним, хоча всередині

— Напевно, ми просто люди різного польоту, Катенько, — Маргарита Степанівна поклала срібну ложечку на край блюдця так тихо, що цей звук здався гучнішим за вибух. — Тобі

— Я йду, — сказав чоловік, не дивлячись мені в очі. Його голос був сухим, наче старе листя під ногами. Я завмерла з рушником у руках. Подумала, що

Ранок вівторка не віщував нічого надзвичайного. Марія, як зазвичай, встала о пів на сьому, поставила чайник і звично витягла з холодильника масло. На кухні пахло затишком — лавандовим

Ранок у селі зазвичай починався однаково — із сизого туману, що стелився над річкою, та крику півнів, які перегукувалися від подвір’я до подвір’я. Для Ярослави цей ранок настав,