Мамо, ви? А чого ви тут? – здивовано питає мене невістка. Я спокійно розкладаю речі, кажу Івану, який мене привіз, щоб теж заходив, а невістці відповідаю: – Ти, Наталко, напевно забула, що це моя квартира. Чого ти дивуєшся? Я додому повернулася. Невістка змінилася в обличчі, але перед моїм гостем не стала влаштовувати сцен. Поки ми з Іваном пили чай, вона кудись пішла, а повернулася з моїм сином, і вони разом вже стали мене вичитувати
– Мамо, ви? А чого ви тут? – здивовано питає мене невістка. Я спокійно розкладаю речі, кажу Івану, який мене привіз, щоб теж заходив, а невістці відповідаю: –
Шукай роботу, Владиславо. Ти доросла, сама маєш заробляти на себе, а не чекати моєї допомоги, – вмовляла Катерина доньку в надії, що та її послухає, і змінить свою поведінку. Та дівчина, яка звикла розраховувати на допомогу матері, навіть не думала мінятися, чим дуже засмутила і маму, і бабусю
– Що ти мені зранку моралі читаєш? Що толку від твоїх вичитувань? Я живу, як мені подобається, – зухвало заявила Владислава своїй мамі. – Якщо ти така доросла,
Віра тримала в руках путівку на море, і неабияк розгубилася, бо за свої 56 років на морі вона ніколи не була, бачила його лише по телевізору, але це була її найбільша мрія. Але хіба могла мама 4-х дітей, жінка з села, дозволити собі поїхати на море? І грошей на це було, і часу, так що залишалося лише мріяти. Про мамину мрію знала лише її старша донька, яка і вирішила купити мамі цю путівку, щойно лише почала заробляти гроші
Віра тримала в руках путівку на море, і неабияк розгубилася, бо за свої 56 років на морі вона ніколи не була, бачила його лише по телевізору, але це
Ірина з Марією зустрілися у місцевій кав’ярні, щоб поговорити про свої проблеми і просто підтримати одна одну на чужині. – Ірино, ти виглядаєш втомленою, – зауважила Марія, відпиваючи гірку каву. – Як там у тебе з чоловіком? – Та так, як завжди. Вадим просто не розуміє, чому я тут, – зітхнула Ірина. – Йому здається, що я маю заробити багато грошей, але він не бачить, як мені важко. Марія кивнула. Вона сама відчувала подібні переживання. – Мій Іван також. Він думає, що я повинна все зробити і ще й допомогти родині
У більшості заробітчанок – не проста доля, тому вони на чужині і знаходять підтримку одна в одній, отак розкажеш про свої проблеми близькій людині, і на душі легше
Я не можу з тобою так більше жити. Марино, подивися на себе у дзеркало, на кого ти стала схожою? Завжди заклопотана чимось, не встигаєш себе привести в порядок. Я йду від тебе, – заявив Денис. – У тебе хтось є? – намагаючись не втрачати рівновагу, запитала дружина. – Нікого немає, – чесно зізнався Денис, але підтвердив вкотре серйозність своїх намірів. А на наступний день він переїхав на знімну квартиру, сказав, що хоче зробити паузу у стосунках
– Я не можу з тобою так більше жити. Марино, подивися на себе у дзеркало, на кого ти стала схожою? Завжди заклопотана чимось, не встигаєш себе привести в
І що ти собі таке вибрав? Не розумію я тебе сину, – картала мама Олександра за його невдалий, на її думку, вибір дружини. – Мамо, припини, я не дозволю тобі так говорити про Настю. Вона для мене найкраща, тому і стала моєю дружиною. – Твоя “найкраща” не вміє ні борщ зварити, ні вдома прибрати як слід, я не уявляю, як ти з нею житимеш? – не вгавала мама
– І що ти собі таке вибрав? Не розумію я тебе сину, – картала мама Олександра за його невдалий, на її думку, вибір дружини. – Мамо, припини, я
З Польщі Христина повернулася зовсім іншою, вона не лише гроші заробила, і чоловіка привезла, а ще й змогла допомогти багатьом односельчанам. – Добра у тебе дитина, Степане, – хвалили люди доньку літного чоловіка, а він лише всміхався і дякував Богу за те, що все саме так склалося
– Добра у тебе дитина, Степане, – хвалили односельчани доньку літного чоловіка, а він лише всміхався і дякував Богу за те, що все саме так склалося. У Степана
Стіл був накритий шикарно, але родичка не втрачала жодної нагоди чимось перед нами похвалитися. Показувала все, що купила, і не забувала наголосити, що скільки коштує. Пішли ми звідти з невеликим осадом. Не тому, що ми їй заздрили, а тому, що вона своє свято перетворила на якийсь фінансовий звіт. Коли ми прийшли додому, чоловік мій вже став хвилюватися, чи ми їй не замало дали, а поставили ми в конверт всього 2 тисячі гривень. Зранку Мирослава і справді мені зателефонувала, але не через подарунок, їй було не до грошей
– Мирослава приїхала, кличе нас до себе в гості, – каже мені мій чоловік. – Сеньйорою такою стала, що я її заледве впізнав. – А чого кличе, не
Петре, твій телефон дзвонить, – гукнув в кінці робочої зміни Петра його товариш. Чоловік подякував, взяв телефон до рук і неабияк здивувався, бо дзвонила йому донька, яка народила дитину, і Петро знав, що саме сьогодні виписка, і що зять її має забрати додому. – Тату, Валентин не приїхав. Зможеш ти по нас приїхати? – розридалася в слухавку Антоніна. – Тихо, дочко, не плач. Як це, не приїхав? Забув, чи що? – ще нічого не зрозумів Петро. – Та ні, батьку. Він відмовився і від мене, і від дитини
– Петре, твій телефон дзвонить, – гукнув в кінці робочої зміни Петра його товариш. Чоловік подякував, взяв телефон до рук і неабияк здивувався, бо дзвонила йому донька, яка
Щаслива Марія робила весілля єдиній доньці. Справилася, бідолашна, з усім, зробила свято єдиній дитині на славу – весільних музик найкращих запросила, кухарку з сусіднього села привезла, щоб все найсмачніше було, бо ж 300 гостей запросила. Тоді весілля робили вдома, накривали дві палатки – одну для застілля, як правило на городі, а іншу, на подвір’ї, для танців облаштовували. Одна лише думка непокоїла господиню: прийде колишній чоловік сам чи з Галиною
Щаслива Марія робила весілля єдиній доньці. Справилася, бідолашна, з усім, зробила свято єдиній дитині на славу – весільних музик найкращих запросила, кухарку з сусіднього села привезла, щоб все

You cannot copy content of this page