Історія про те, що завжди варто чинити по-людськи, бо в житті буває всяке.
Ніч, сидимо з другом вночі близько Макдоналдса, їмо якісь Американські булки з котлетами і картоплею. Тут стук у вікно. Відкриваю. Бачу бомжуватого на вигляд чоловіка з якимись сумками в клітинку і трохи позаду, пацан років 10-ти. Джерело
Хлопці, дайте пару копійок, сина погодувати!
Спочатку підкотила хвиля недовіри. Знову ці жебраки на aлкоголь просять, але все ж запитав у нього:
А ти чому на роботу не хочеш піти, щоб заробити своїй сім’ї на гідне життя, як всі люди? Тобі не соромно, з сином жебракувати?
Вибачте …
Опустив очі якось невпевнено повернувся, взяв сина за руку і потягли свої сумки геть. Не знаю, чому, але щось мені підказало вийти з машини.
Ей, мужик! А що трапилось? Чому ви о третій годині ночі тут ходите?
Так додому ніяк добратися не можемо. Приїжджали до дружини в лікарню з села, а там такі ціни на медикаменти, що все віддав … і заборгував, так, що навіть не знаю, як віддавати тепер … Та я ж не собі, хлопцю, малого погодувати б! Цілий день нічого не їв. Мені так соромно.
Не змовляючись, удвох з другом вискочили з машини і пішли до вікна замовлень.
Читайте також: Випадок, який вражає: чоловік-безхатченко зайшов в кафе і попросив «підвішену» каву
Почекай, мужик!
Купили багато всього, впихнули їм в руки. Батько спочатку соромився, а потім накинувся, разом з сином на їжу.
Тим часом, ми розпитали у них, що їх електричка відходить за півтори – дві години і в планах у них спробувати доїхати зайцями в рідне село.
А скільки коштує квиток?
20,50 гривень, – назвав точну суму мужик повним ротом.
100 грн вистачить вам доїхати?
Ой, та що ви, половини вистачить!
Тримай, мужик, може, купиш синові водички по дорозі.
Я віддам! Спасибі, вам, добрі люди, давайте запишу телефон, я через тиждень знову приїду, все поверну!
Не треба, йдіть з Богом.
Скажи дядькам спасибі!
Хлопчик пробелькотів, щось нерозбірливе, але очі його все сказали і без батьківського наказу.
Ніколи не забуду ті емоції, які я відчув, коли дивився услід цим двом, які поспішали до вокзалу, зі своїми картатими сумками, весь час озираючись.
Чомусь згадав цю історію, коли вчора мені мій син розповів, як купив у бабусі пакет якихось непотрібних йому яблук за 20 грн, які вона продавала за 8. Сидячи на холодному бордюрі в центрі Львова.
Задумайтесь! За 8 гривень вона згодна сидіти і чекати покупця, аби не жебракувати! Радий за тебе, синку! Правильно думаєш!
Коли не знаєш як вчинити, роби по-людськи!
