– Та такого золотого чоловіка треба було вміти цінувати, – говорили родичі про Любу, коли почули, що від неї пішов чоловік. – Поплатилася вона за свою жадібність, – казали вони.
До приїзду чоловіка Люба готувалася дуже ретельно – приготувала всі його улюблені страви, стіл накрила святковою скатертиною, навіть сервіз дорогий вперше за багато років з серванту витягла. Це ж яка радість – її Василь вперше за 10 років переступить поріг рідного дому.
В Америці на заробітках був чоловік, тому їхній новий будинок, в який Люба вклала всі його зароблені гроші, він бачив хіба що на фотографіях. А тут, нарешті, він приїде, і на власні очі зможе переконатися, що недарма він стільки років на чужині сидів.
Похвалитися Любі і справді було чим – такого величезного будинку і справді в селі не було ні у кого.
Такий характер був у жінки, що в неї все найкраще має бути, тому чоловіка свого вона не шкодувала, і як лише Василь починав розмову про те, що, може б, вже і пора з тими заробітками закінчувати, то Люба відразу йому заявляла – що це він собі таке надумав? А гроші хто заробляти буде?
– Дивись, Любо, бо і чоловіка втратиш, і гроші, через свою жадібність і захланність, – якось попередила мама Любу.
– А Ви не влізайте не в свою справу, – різко обірвала вона повчання матері. – Це моя сім’я, і я краще знаю, як треба робити.
Цього разу Василь вже дружину не слухав, сам наполіг, що повертається додому, бо за 10 років він так за усіма скучив, що вже просто більше не може.
Бачила Люба, що цього разу вона вже не стримає чоловіка, і вирішила діяти хитріше, мовляв, нехай приїжджає, вона гроші, які наскладала, сховає, а чоловікові скаже, що все витратила. Потім стане плакатися, що їм нема за що жити, і знову відправить Василя на заробітки.
Люба була переконана, що план чудовий, тому ні про що не хвилювалася, готувалася до приїзду чоловіка.
Василь ще з дороги в телефонній розмові сказав дружині, що хоче бачити у них в гостях своїх родичів – маму з татом, і двох рідних сестер з чоловіками та племінниками.
Ця ідея Любі не сподобалася, бо не любила вона рідню чоловіка, а ще й як уявила, що ця вся орда буде бігати по її нових хоромах, то їй аж зле стало. Та вони ще й грошей захочуть, бо відомо, що Василь з Америки з пустими руками не приїде!
Але цього разу не послухати чоловіка вона не могла, тому зробила все, як він наказав, подумала, що вони якось в одній кімнаті посидять за столом в новій хаті, а спати вона їм постелить в старій літній кухні.
Приїхав, нарешті, Василь додому, Люба вдала, що дуже скучила за чоловіком, відразу повела його в іншу кімнату, і стала питати, скільки той з собою грошей привіз, щоб, бува, родичам нічого не перепало.
Забрала Люба у чоловіка все до останнього цента, і тільки після цього спокійно видихнула і запросила гостей до столу.
Щоправда, стіл вона накрила дуже гарний, і поводила себе чемно, тому Василь був задоволений, поки не дізнався, що Люба збирається відправити його родичів спати в холодну і сиру літню кухню. Тут він вже сказав своє слово – що не буде цього.
Рідня Василя таки заночувала у новій хаті, але вони бачили, що через них між господарями суперечка почалася, тому тихенько заночували, а зранку зібралися і поїхали додому, навіть снідати не захотіли.
– Синку, я така за тебе рада, ти он скільки всього пристарав, а на Любу свою не злися, якби вона не була такою жадібною, то не зробила б стільки всього, – сказала мама Василю на прощання.
Може б, Василь і пробачив це дружині, але зранку він повіз родичів додому, і повернувся раніше, а Люба в цей час по телефону з своєю подругою говорила, розповідала, як гарно вона гостей своїх випровадила, а то вони б тиждень у неї на шиї сиділи.
Хвалилася також і про те, скільки грошей привіз цього разу чоловік, і поділилася своїм планом, як вона його найближчим часом знову збирається на заробітки відправити.
Так гірко Василю на душі ще ніколи не було. Він нарешті зрозумів, з якою корисною жінкою живе, і що цим її вимогам не буде кінця. Пішов Василь в хату, став збирати речі, а Люба не зрозуміла, що це він робить.
– Я йду від тебе, і на розлучення подаю, – спокійно сказав Василь.
– Ти що, жартуєш? – почала нервово сміятися Люба.
– Та ні, щось мені не до жартів. Я йду. Поки-що у батьків своїх поживу, а потім на поділ майна в суд подам.
Тут вже Люба, нарешті, зрозуміла, що справа серйозна, впала на коліна, розплакалася, і стала просити чоловіка, щоб той її не кидав, що він все не так зрозумів.
Та було вже пізно. Василь якраз нарешті все зрозумів і прийняв рішення йти звідти, де його не цінують. Життя у нього одне, і він не народився для того, щоб для жадібної Люби все життя гроші заробляти.
Василю теж була потрібна любов, турбота і підтримка, а ще – повага від дружини і до нього, і до його родичів. Він же не банкомат, який зобов’язаний постійно видавати грошові купюри…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
