— Та скільки можна, Христино, твій цей Ромчик знову привіз тебе під самі ворота? — невдоволено буркнув Богдан, щойно дружина переступила поріг будинку.

Він стояв у коридорі, схрестивши руки на грудях. Його погляд виражав суміш утоми після робочого дня та явного роздратування, яке накопичувалося вже не перший тиждень. Кожного разу, коли біля їхнього паркана гальмувала знайома срібляста автівка, всередині Богдана щось натягувалося, наче струна.

— Ну привіз, і що в цьому такого кримінального? — вона спокійно знизала плечима, скидаючи туфлі на підбори. — Я голодна як вовк після тієї митниці, давай краще вечеряти, а не влаштовувати допити.

Вона втомлено зітхнула і пройшла повз нього, на ходу знімаючи легке пальто й вішаючи його на гачок у шафі. Христина виглядала виснаженою: довгий день, заповнений телефонними дзвінками, затримками вантажів та оформленням паперів, давався взнаки. Менше за все їй зараз хотілося вислуховувати чергові зауваження.

— Я тобі вже сто разів казав, що мені це не подобається, коли тебе підвозять інші чоловіки, — Богдан навіть не збирався зважати на її спроби перевести тему на їжу. Він рушив за нею слідом углиб квартири. — Це виглядає дивно, Христю. Сусіди бачать, та й взагалі… У тебе є чоловік. Я можу за тобою заїжджати, якщо ти просто попросиш.

— Йому все одно по дорозі, ми просто колеги, працюємо в одному кабінеті, між нами взагалі нічого немає і бути не може, — відрізала Христина, роззуваючись і прямуючи до ванної кімнати, щоб змити з обличчя пил робочого дня. — Рома живе за два квартали від нас. Йому що, важко завернути на нашу вулицю? Це чиста логістика та економія часу, Бодю. Ніякого прихованого змісту.

Поки дружина переодягалася в домашній одяг та мила руки, Богдан заходився накривати на стіл у кухні. Його роздратування потроху поступалося місцем звичній турботі.

Він зазвичай повертався зі своєї роботи трохи раніше, тому намагався приготувати щось гаряче, щоб вони могли спокійно посидіти разом після важкого дня. Кухня в їхній орендованій квартирі була невеликою, але дуже затишною. Богдан увімкнув невелику лампу над робочою поверхнею, виставив на стіл глибокі тарілки та розклав прибори. На плиті вже парувала свіжа вечеря, поширюючи приємний аромат запеченого м’яса з травами.

Богдан нещодавно влаштувався консультантом із юридичних питань у державну структуру, а Христина вже кілька років успішно крутилася у сфері міжнародної логістики та митного оформлення. Його нова посада вимагала багато уваги до деталей, але графік був стабільним — рівно о п’ятій вечора він уже міг залишати офіс. У Христини ж усе було інакше: фури на кордоні не підпорядковувалися розкладу, декларанти могли зателефонувати і пізно ввечері, тому її день часто затягувався.

— Христю, ходи їсти, бо все охолоне, та й я вже зголоднів, — гукнув він у коридор, розставляючи стільці.

За хвилину вона з’явилася на порозі кухні, уже в м’якому домашньому костюмі, з волоссям, зібраним у простий хвіст. Напруга на її обличчі трохи спала, поступаючись місцем теплій посмішці при вигляді накритого столу.

— О, ти навіть салат зі свіжої капусти зробив, яка краса! — зраділа Христина, сідаючи за стіл. — Дякую, ти в мене найкращий. Я справді за день тільки каву пила й один нещасний круасан з’їла. На митниці знову система зависла, довелося три години чекати, поки бази запрацюють.

Богдан сів навпроти неї, поклав їй на тарілку порцію гарніру, але його думки все ще поверталися до початку розмови. Тема з Романом сиділа в ньому, як скабка, яку ніяк не вдавалося витягнути.

— От бачиш, як зручно вийшло. А якби ти через усе місто їхав мене зустрічати, ми б зараз доїдали вчорашній суп і сердилися в заторах. Навіщо витрачати зайвий бензин і час, коли все так просто вирішується? — додала вона, беручи вилку.

— Та не потрібен мені цей салат, якщо цей твій всюдисущий Роман мені знову весь вечір зіпсував! — з досадою в голосі вигукнув Богдан, відкладаючи прибори убік. — Ти не розумієш, Христю. Мені не важко постояти в заторах. Мені важливо знати, що моя дружина їде додому зі мною, а не з чужим чоловіком, який крутиться поруч щодня.

Христина подумки пошкодувала, що взагалі згадала про колегу, і вирішила далі вести розмову виключно про якісь побутові дрібниці. Вона глибоко зітхнула, проковтнула шматочок салату і спробувала змінити тон на більш легкий.

— Ну гаразд, вибач, давай не будемо сваритися через це. Як твій день пройшов? Що там у вашому відділі? Розкажи краще про новий договір, який ви готували. Його нарешті погодили?

Богдан помітив її небажання заглиблюватися в суперечку. Він теж не хотів псувати вечерю, тому неохоче підтримав нову тему, почавши розповідати про бюрократичні тяганини на своїй службі. Розмова перейшла в спокійне русло: вони обговорювали плани на вихідні, необхідність купити нові штори у вітальню та майбутній візит до батьків. Проте легкий осадок непевності все одно залишився в повітрі.

Роман був її безпосереднім напарником на фірмі, вони працювали у щільній зв’язці, підміняли один одного під час відпусток чи лікарняних, тому їхні робочі графіки залежали один від одного на всі сто відсотків. Логістична компанія, де вони працювали, займалася великими обсягами перевезень, і будь-яка помилка могла коштувати фірмі величезних збитків. Тому Христина і Роман проводили разом по вісім, а іноді й по десять годин на добу, постійно звіряючи документи, перевіряючи коди товарів та координуючи водіїв.

Ні про які романтичні натяки з його боку навіть мови не могло бути. Христина завжди дивувалася цим ревнощам Богдана. Для неї Роман був просто частиною робочого інтер’єру, надійною людиною, на яку можна покластися у професійному плані, але абсолютно позбавленою будь-якого чоловічого шарму в її очах.

Роман був добродушним, трохи незграбним чоловіком, який носив кумедні светри з оленями або геометричними візерунками, постійно губив свої окуляри на робочому столі і забував удома ланч-бокс, тож порівнювати його з підтягнутим Богданом було просто смішно. Богдан регулярно ходив до спортивного залу, стежив за зачіскою, одягався в добре скроєні сорочки та мав чіткі життєві цілі. Роман же часто виглядав скуйовдженим, щиро радів, коли дружина збирала йому бутерброди з ковбасою, і найбільше у світі любив риболовлю та спокійні вихідні на дачі. Христина не раз намагалася пояснити це чоловікові, але Богдан бачив ситуацію по-своєму: для нього будь-який чужий чоловік поруч із його дружиною становив потенційну загрозу.

Вечір минав тихо. Вони подивилися кілька серій комедійного серіалу, випили чаю. Близько одинадцятої вечора почали збиратися спати. У кімнаті вимкнули головне світло, залишивши лише слабке сяйво маленької настільної лампи на тумбочці з боку Христини. Богдан уже лежав під ковдрою, заклавши руки за голову і дивлячись у стелю, коли почув знайомий короткий звук сповіщення.

Перед самим сном, коли в кімнаті вже горіло лише нічне світло, Богдан помітив, що дружина активно щось друкує в телефоні. Швидкий стукіт її пальців по екрану розривав нічну тишу.

— І з ким це ти там так захоплено переписуєшся серед ночі? — підозріло запитав він. Його голос пролунав дещо різкіше, ніж він планував.

Не чекаючи на відповідь, він трохи підвівся на ліжку і зазирнув у її екран, де чітко виднілося повідомлення від того самого Романа. Христина навіть не намагалася сховати телефон, вона просто продовжувала швидко набирати текст.

— Та все вже, я дописала, — спокійно відповіла Христина, відкладаючи телефон на тумбочку екраном донизу. — Просто домовилися, що він завтра зранку заїде за мною, щоб я на маршрутку не запізнювалася. Завтра зранку прибуває велика партія товару з Європи, нам треба бути в офісі раніше на пів години, до початку загальних зборів. Потрібно підготувати звіти.

Богдан відчув, як усередині знову піднімається хвиля обурення. Це вже переходило всі межі його розуміння сімейного життя.

— Христю, ти просто випробовуєш моє терпіння! — обурився Богдан, повністю підвівшись і сідаючи на ліжко. — Я ж тобі людською мовою сказав, що можу сам тебе возити і забирати, коли завгодно, тільки скажи. Навіщо ти знову пишеш йому? Навіщо погоджуєшся на ці поїздки? Я що, нездатний підвезти власну дружину на роботу?

— Бодю, тобі самому вранці на інший кінець міста, навіщо ти будеш кружляти і витрачати час, не гарячкуй, — лагідно промовила вона. Вона повернулася до нього, м’яко посміхнулася і обійняла його за плечі, намагаючись заспокоїти цей раптовий спалах. — Твій офіс знаходиться зовсім в іншій стороні. Якщо ти поїдеш через мій логістичний центр, ти втратиш щонайменше годину в ранкових заторах на мосту. Навіщо робити ці зайві кола, якщо Роман все одно проїжджає повз наш будинок? Давай спати, завтра буде важкий день.

Вона поцілувала його в щоку і лягла на свій бік, загортаючись у ковдру. Богдан нічого не відповів, але всередині в нього все вирувало. Він повернувся на бік, відвернувшись до вікна, і довго дивився на нічні вогні міста за склом.

Богдан засинав із твердою думкою, що завтра він обов’язково випередить цього колегу, сам відвезе дружину на роботу, а ввечері забере. Він навіть увімкнув на телефоні будильник на п’ятнадцять хвилин раніше, ніж зазвичай, щоб встигнути приготувати сніданок і вийти разом із Христиною до того, як срібляста машина Романа з’явиться біля воріт.

Проте наступного ранку все знову пішло не за планом. Будильник, звісно, задзвонив вчасно, але Богдан забарився у ванній, потім довго шукав свою улюблену синю сорочку, яку, як виявилося, Христина ще не встигла випрасувати. Поки він поспіхом вмикав праску, на кухні закипів і збіг чайник, заливши плиту. Христина, спостерігаючи за цим хаосом, лише тихо посміхалася, збираючи свої документи в сумку.

Коли Богдан, нарешті застебнувши останній ґудзик, вискочив у коридор з ключами від машини в руках, телефон Христини знову пискнув. Вона визирнула у вікно: біля воріт уже стояв знайомий автомобіль, а Роман махав їй рукою, прогріваючи двигун.

— Бодю, я побігла, бо Ромчик уже чекає, не хочу, щоб він стояв під будинком, — швидко сказала вона, взуваючи туфлі.

— Христю, зачекай! Я ж казав, що я сам… — почав було Богдан, але дружина якось так легко змогла згладити цей момент, що великої сварки знову вдалося уникнути.

Вона підійшла до нього, швидко поправила йому краватку, цьомнула в ніс і сказала:

— Коханий, ти ще каву не допив, і плиту треба витерти. Якщо ми зараз поїдемо разом, ми обоє запізнимося, і ти будеш нервувати весь день. Я ввечері буду вчасно, обіцяю. Гарного дня!

Вона вискочила за двері, залишивши Богдана посеред коридору з ключами в руках. Він підійшов до вікна і з незадоволенням спостерігав, як дружина сідає на переднє сидіння машини колеги, вони про щось коротко говорять, сміються, і авто рушає з місця.

Роки роботи в логістиці та постійне спілкування з суворими водіями вантажівок навчили її знаходити підхід до будького, тож сімейні суперечки вона сприймала як своєрідне тренування з дипломатії. Христина вміла гасити конфлікти на самому початку, знала, коли краще промовчати, а коли — обійняти чи перевести все в жарт. Вона вважала, що ревнощі Богдана — це просто тимчасове явище, яке минеться саме по собі, коли він більше звикне до її ритму життя.

Вони одружилися і почали жити разом не так давно, хоча знали один одного ще зі шкільних років. Вони навчалися в паралельних класах, і Богдан довгий час просто спостерігав за нею здалеку.

Христина завжди подобалася Богдану. Вона була впевненою в собі, веселою та цілеспрямованою дівчиною. Але вона звернула на нього увагу вже під час навчання в університеті, коли вони випадково зустрілися на спільній студентській вечірці. Богдан тоді сильно змінився: змужнів, став більш серйозним і розсудливим.

На третьому курсі він вперше заговорив про спільне майбутнє. Вони довго гуляли вечірніми парками, обговорювали, яким бачать своє життя, де хочуть працювати і чого прагнуть досягти. Богдан завжди був романтиком, але з практичним складом розуму. А після отримання дипломів вони зіграли скромне весілля, запросивши лише найближчих друзів та родичів.

Їхню родину можна було назвати молодою та перспективною, дітей вони поки не мали, бо обидва активно будували кар’єру та збирали гроші на власне житло. Вони мріяли про невеликий, але власний будинок за містом, тому кожна гривня була на рахунку. Саме через це Христина так трималася за свою роботу в логістиці, де платили хороші відсотки від угод, і саме тому вона вважала поїздки з Романом просто раціональним використанням сімейного бюджету.

За кілька місяців на фірмі Христини з’явився чудовий привід для свята — компанія відзначала ювілей з дня заснування головного департаменту. Десять років успішної роботи на ринку вирішили відсвяткувати з розмахом.

Керівництво вирішило влаштувати гарний корпоратив у заміському комплексі, куди всі співробітники запрошувалися разом зі своїми половинками. Це був великий готельно-ресторанний комплекс у лісовій зоні, з красивою територією, відкритими терасами та великим бенкетним залом. Христина довго обирала сукню, зупинившись на елегантному темно-синьому вбранні, а Богдан дістав свій найкращий костюм. Він сприймав цей захід як чудову нагоду нарешті побачити цього загадкового Романа в неофіційній обстановці та зрозуміти, що він собою являє.

Свято дійсно вдалося на славу: була жива музика, цікава програма, багато жартів та смачні частування. На початку вечора генеральний директор виголосив довгу промову, подякував усім за роботу і вручив премії найкращим працівникам, серед яких була і Христина. Богдан щиро аплодував дружині, відчуваючи гордість за її успіхи.

Коли офіційна частина завершилася і почалися танці, Христина познайомила Богдана зі своїми колегами. Роман виявився саме таким, яким вона його й описувала: у трохи мішкуватому піджаку, з добродушною усмішкою, він постійно перепрошував, коли випадково зачіпав когось ліктем. Він був разом зі своєю дружиною.

Саме там Богдан нарешті особисто познайомився з дружиною Романа, яку звали Олена. Вона була повною протилежністю своєму чоловікові: невисока, з яскравим макіяжем, одягнена в досить сміливу сукню, яка підкреслювала її фігуру. Олена виглядала жінкою, яка любить увагу і вміє її привертати. Коли їх знайомили, вона окинула Богдана зацікавленим, оцінюючим поглядом і помітно оживилася.

Через якийсь час, коли в залі стало занадто шумно від музики, Богдан вирішив вийти в хол, щоб трохи відпочити і випити кави. Олена, помітивши це, рушила за ним.

— Олено, — звернувся Богдан до неї, коли вони відійшли до кавового автомата, поки інші танцювали. — Не знаю, як ви до цього ставитеся, але мені зовсім не до душі, що моя дружина щодня їздить із вашим чоловіком.

Він сказав це напівжартома, але в його очах світилася цілком серйозна турбота. Він хотів дізнатися, чи не хвилює ця ситуація іншу сторону.

— Ой, ви знаєте, мені це теж не дуже подобається, — одразу підтримала розмову Олена, поправляючи зачіску і роблячи крок ближче до нього. — Мій Роман постійно тільки й говорить: “А от Христина на роботі сказала те”, “А от Христина допомогла з цим”. Іноді складається враження, що він з нею проводить більше часу, ніж зі мною вдома. Мені це теж набридло, якщо чесно.

Богдан уважно подивився на неї. В його голові раптом виникла одна думка. Якщо Христина не реагує на його зауваження, можливо, варто змінити тактику і показати їй ситуацію з боку?

— У мене є до вас одна цікава пропозиція, — загадково посміхнувся Богдан, тримаючи в руках паперовий стаканчик з кавою.

— Я вас уважно слухаю, — зацікавилася жінка. Вона злегка нахилила голову набік, демонструючи повну готовність до діалогу.

— Давайте зробимо вигляд, ніби ми з вами дуже сильно сподобалися один одному. Будемо переписуватися, спілкуватися на очах у них. Нехай наші половинки збоку подивляться і відчують, що це за неприємне почуття — ревнощі. Може, тоді вони зрозуміють, як це виглядає з боку, і припинять ці свої щоденні спільні поїздки.

Олена на мить задумалася, а потім на її обличчі з’явилася хитра посмішка.

— А що, це чудова ідея! — загорілися очі в Олени. — Давайте спробуємо, нехай мій Ромчик трохи похвилюється. А то він зовсім розслабився, думає, що я нікуди від нього не подінуся. Мені навіть цікаво подивитися на його обличчя, коли він побачить, що мною цікавиться такий статний чоловік, як ви.

Вони весело посміялися, символічно цокнулися келихами з напоями і одразу перейшли на «ти», щоб усе виглядало максимально природно. Олена взяла Богдана під руку, і вони разом повернулися до бенкетного залу, де якраз закінчувався черговий танець.

Христина стояла біля столика і пила воду. Вона одразу помітила, як її чоловік повертається до зали під руку з дружиною Романа. На її обличчі на мить з’явився вираз подиву, але вона швидко повернула собі звичний спокійний вигляд.

— Бодю, я взагалі-то все бачу, — шепнула Христина чоловікові на вухо, коли він повернувся до їхнього столика, а Олена відійшла до свого чоловіка.

— А що ти бачиш? — увімкнув повну невинуватість Богдан, намагаючись зробити якомога більш невимушений вираз обличчя.

— Бачу, як ти біля бару люб’язно розмовляєш і обіймаєш цю жінку, — спокійним, але серйозним тоном зауважила вона. — Ви так швидко знайшли спільну мову, ніби сто років знайомі.

— Так це ж дружина Романа, ми просто знайшли спільні теми, — здивовано підняв брови Богдан. — Ти ж сама казала, що треба підтримувати хороші стосунки з колегами та їхніми родинами. От я і слідую твоїй пораді. Вона дуже приємна жінка, до речі. Нам є про що поговорити.

— Ну так, тепер усе зрозуміло, — кивнула Христина і більше не сказала ні слова, перевівши розмову на колег, які кумедно танцювали в центрі залу. Вона до кінця вечора поводилася так, ніби нічого особливого не сталося, але Богдан помітив, що вона стала трохи уважніше стежити за його переміщеннями по залу.

Після того вечора Богдан уже й думати забув про цей невинний план, вважаючи це просто забавним епізодом на вечірці, але Олена виявилася більш наполегливою. Вона сприйняла цю гру набагато серйозніше, ніж він міг собі уявити.

Їй насправді дуже сподобався чоловік Христини. Вона мимоволі порівнювала його зі своїм домашнім, трохи лінивим Романом і думала, що такий активний і статний чоловік — це просто мрія. Богдан мав гарні манери, впевнено тримався і вмів слухати, чого Олені давно бракувало у власному шлюбі. Роман після роботи зазвичай сідав перед телевізором або вивчав рибальські форуми, мало цікавлячись її справами.

Вона швидко знайшла Богдана в соціальних мережах і надіслала перше нейтральне повідомлення, нібито продовжуючи тему з корпоративу. Вона скинула кілька фотографій, які зробила на святі, де вони стояли разом біля кавового автомата, і підписала: “Гарний був вечір, треба якось повторити!”

Богдан спочатку відповів коротко, з ввічливості, але Олена не збавляла обертів. Вона почала писати йому щодня: бажала доброго ранку, запитувала, як минає його день, ділилася якимись кумедними історіями. Богдан розумів, що це частина їхнього плану з ревнощів, тому не припиняв спілкування, хоча і намагався тримати певну дистанцію.

Минуло кілька днів. Одного вечора, коли вони з Христиною знову сиділи на дивані перед телевізором, телефон Богдана без упину вібрував від нових повідомлень.

— А з ким це ти там так активно переписуєшся? — запитала Христина через кілька днів, коли помітила, що чоловік посміхається в екран телефону перед сном. Вона відклала свою книгу і пильно подивилася на нього.

— Та це Олена, дружина Романа, скинула кумедне відео про дачників, от і обговорюємо, — абсолютно спокійно відповів Богдан, навіть не намагаючись сховати екран. Він навмисно повернув телефон так, щоб вона бачила ім’я відправника.

— Ого, ви досі спілкуєтеся? — здивувалася дружина. В її голосі вперше прозвучали нотки легкого занепокоєння. — Я думала, ви просто поговорили на корпоративі та й усе.

— Ну так, вона приємна співрозмовниця. Нам цікаво спілкуватися, у нас багато спільних поглядів на речі. До речі, я її вчора навіть підвіз трохи після роботи, — як би між іншим додав він, переводячи погляд на телевізор.

— Звідки підвіз? — Христина навіть відклала свій журнал повністю на журнальний столик і випрямилася.

— Та перетиналися у справах у центрі, їй було незручно добиратися до свого району, автобуси погано ходили, от я й підкинув. Твій же Роман тебе постійно виручає, тож вважатимемо, що я просто повертаю сімейний борг, — усміхнувся Богдан, демонструючи повну невимушеність.

Насправді підвезення було ініціативою Олени. Вона дізналася, де знаходиться його офіс, і нібито випадково опинилася поруч під кінець робочого дня, зателефонувавши йому і попросивши про допомогу. Богдан вирішив, що це чудовий шанс підіграти їхньому плану, і погодився.

Христина лише насупилася і нічого не відповіла, а Богдан у душі радів, що його план працює. Він бачив, що її спокій починає давати тріщину. Їй явно не подобалося, що її чоловік спілкується з дружиною її колеги.

Насправді Олена його зовсім не цікавила як жінка, хоча він чудово бачив її явний інтерес і натяки на можливе ближче знайомство. Вона кілька разів натякала, що вони могли б випити кави удвох, без своїх половинок, або зустрітися на вихідних, поки Роман буде на риболовлі. Богдан ці натяки майстерно ігнорував або переводив у жарт. Його метою було виключно повернути увагу власної дружини, а не починати якісь сторонні інтриги.

Він вирішив просто поспостерігати за розвитком подій і подивитися, наскільки вистачить терпіння його дружини. Він сподівався, що Христина першою запропонує припинити цей абсурд і вони повернуться до нормального сімейного життя, де немає місця стороннім водіям та нічним перепискам.

Наступного ранку Богдан прокинувся від приємного аромату свіжої кави, який доносився з кухні. Він потягнувся, подивився на годинник — було ще досить рано. Коли він зайшов на кухню, то побачив дивну картину.

Богдан прокинувся і побачив, що Христина абсолютно нікуди не поспішає, хоча зазвичай у цей час вона вже бігала по квартирі в пошуках ключів, поспіхом допиваючи чай на ходу. Сьогодні ж вона сиділа за столом у гарному халаті, повільно потягуючи гарячий напій із великої порцелянової чашки. На столі стояла тарілка зі свіжими грінками та омлетом.

— У тебе що, сьогодні вихідний узяла? — здивовано запитав він, наливаючи собі каву з турки.

— Ні, звичайний робочий день, — похитала головою вона, не зводячи з нього очей.

— А чому тоді з чашкою чаю сидиш і навіть не вдягаєшся? Через двадцять хвилин твій Роман приїде, ти ж зазвичай під дверима стоїш, щоб він не чекав, — занепокоївся Богдан.

— Так я тебе чекаю, поки ти зберешся, щоб ти мене до самого офісу довіз, — спокійно відповіла Христина і хитро подивилася на нього, кусаючи грінку.

Богдан на мить завмер із чашкою в руці. Він не вірив власним вухам.

— А що, у твого Ромчика машина раптом зламалася чи бензин закінчився? — з усмішкою запитав він, намагаючись приховати свою радість.

— Ні, машина в порядку. Я йому ще ввечері написала, що більше їздити з ним не буду. Навіщо мені їздити з чужим чоловіком, якщо у мене є свій? Просто ти ж сам казав, що можеш мене забирати і привозити в будь-який час. От я і вирішила, що з сьогоднішнього дня їжджу тільки з рідним чоловіком, — вона підійшла ближче, обняла його за шию і поправила йому комір сорочки, дивлячись прямо в очі.

Вона додала тихіше:

— Я подумала про те, що ти говорив. І про твої розмови з Оленою теж подумала. Мені не подобається, коли ти підвозиш інших жінок, Бодю. І я зрозуміла, що тобі було так само неприємно. Вибач, я була неправа, що не зважала на твої почуття.

У Богдана в цей момент ніби величезний тягар з плечей упав. Усе те напруження, яке накопичувалося протягом останніх тижнів, миттєво зникло. Його план спрацював на всі сто відсотків, хоча й з невеликою допомогою дружини Романа. Він щасливо посміхнувся, міцно обійняв Христину і поцілував у щоку.

— Ну все, якщо ми зараз не вийдемо, то точно обоє запізнимося, — засміявся він, підхоплюючи ключі від машини з тумбочки в коридорі. — Тобі знадобиться десять хвилин на збори? Я почекаю біля машини, заоднем прогрію двигун.

Христина швидко зібралася, і вони вперше за довгий час поїхали на роботу разом. Дорога пройшла неймовірно легко, вони трималися за руки, обговорювали якісь дрібниці, і Богдан зловив себе на думці, що ці хвилини вранці — найкращий початок дня, який тільки можна собі уявити.

Увечері, щойно закінчився робочий час, Богдан уже чекав її на парковці біля офісної будівлі. Він приїхав навіть на десять хвилин раніше, щоб дружині не довелося чекати його ні хвилини. Він стояв біля своєї автівки, спостерігаючи за виходом з логістичного центру.

О шостій вечора двері відчинилися, і на ганок вийшла Христина разом із Романом. Вони про щось розмовляли. Роман, як завжди, тримав у руках свій портфель і кумедно розмахував вільною рукою.

— Христю, давай швидше, я вже завівся! — гукнув Роман, виходячи з дверей логістичного центру і прямуючи до своєї сріблястої машини, яка стояла трохи далі.

— Ні, Ромчику, дякую, сьогодні без мене. За мною чоловік приїхав, он його машина стоїть, — з усмішкою відповіла Христина, показуючи рукою в бік парковки, де стояв Богдан.

Роман зупинився, подивився в бік Богдана, потім на Христину. На його обличчі з’явився вираз легкого полегшення — йому, мабуть, і самому вже трохи набридло виконувати роль щоденного таксиста, та й Олена вдома напевно влаштувала йому схожий розбір польотів після їхньої спільної з Богданом гри.

— О, ну тоді бувай, до завтра, — знизав плечима колега і попрямував до свого авто.

Христина швидко збігла сходами, сіла на переднє сидіння до Богдана і відчула, як на душі стало тепло і спокійно. Вона зачинила двері, відгороджуючись від усього робочого шуму, суєти та чужих людей. Тут, поруч із чоловіком, був її справжній дім.

— Привіт, кохана, — Богдан нахилився і ніжно поцілував її. — Як пройшов день? Без пригод?

— Ой, чудово, — зітхнула вона, відкидаючись на спинку сидіння. — Закрили великий контракт на постачання побутової техніки. Шеф був такий задоволений, що пообіцяв усім премію за підсумками місяця. Я так втомилася, але це приємна втома.

— Христю, а поїхали сьогодні в наше улюблене кафе повечеряти? — запропонував він, виїжджаючи на головну дорогу і вмикаючи поворотник. — Мені якраз хорошу премію закрили за квартал, про яку я тобі казав. Ми можемо собі дозволити маленький відпочинок. Не треба буде нічого готувати, просто посидимо, послухаємо музику, побудемо вдвох.

Христина повернулася до нього, її очі заблищали. Вона на мить задумалася, а потім на її обличчі з’явилася дуже серйозна і водночас ніжна усмішка.

— Пропозиція просто супер, але… може, ми краще відкладемо ці гроші на щось корисніше? — м’яко запитала вона, кладучи свою долоню на його руку, яка лежала на важелі перемикання передач.

— І на що ж, якщо не секрет? — здивувався Богдан, на секунду відвівши погляд від дороги, щоб подивитися на неї. — Ми ж і так справно відкладаємо на будинок. Маленьке свято нам не зашкодить.

— Я тут подумала, може, мені нарешті піти в автошколу і здати на права? Щоб я могла сама спокійно їздити і ні від кого не залежати. Ні від тебе, коли ти зайнятий, ні тим більше від колег по роботі. Будемо збирати на другу маленьку машинку для мене. Що ти про це думаєш?

Богдан від несподіванки навіть трохи зменшив швидкість. Ця ідея була просто ідеальною. Вона вирішувала абсолютно всі їхні колишні суперечки та проблеми раз і назавжди.

— Слухай, це просто геніальна думка! — щиро підтримав її Богдан, і його обличчя розпливлося в широкій посмішці. — Як я сам до цього не додумався? Це ж зніме стільки питань! Але в кафе ми сьогодні все одно поїдемо, треба ж це відсвяткувати. Початок твоєї автомобільної кар’єри — це серйозний крок. А потім я сам з тобою посиджу, правила підтягнемо, попрактикуємося на майданчику за містом, я тобі все покажу і розкажу. А там і про другу машину в сім’ю подумаємо, ближче до осені. Поки що мені тільки в радість тебе підвозити, ти ж моя кохана дружина.

Христина від цих слів навіть трохи зашарілася від задоволення. Їй було неймовірно приємно чути таку підтримку від чоловіка. Його готовність допомагати, його турбота та плани на їхнє спільне майбутнє змусили її подивитися на ситуацію під іншим кутом.

Їй раптом стало так ніяково, що вона стільки часу витрачала на поїздки та розмови про роботу з чужим чоловіком, коли поруч був свій — такий уважний і турботливий. Вона зрозуміла, що іноді за повсякденною рутиною, гонитвою за кар’єрою та фінансовою стабільністю ми забуваємо про найголовніше — про почуття тих, хто поруч. Те, що їй здавалося простою економією часу, для Богдана було питанням його статусу та спокою в родині.

Богдан теж почувався переможцем. Його маленька хитроща спрацювала якнайкраще. Коли вони зупинилися на світлофорі, він дістав телефон, швидко зайшов у соціальні мережі, заархівував чат з Оленою і вирішив більше не відповідати на її повідомлення — навіщо йому чужі інтриги, коли вдома все так чудово налагодилося. Гра була закінчена, і її результат повністю його влаштовував. Олена залишалася в минулому, як і безглузді ревнощі.

Вони під’їхали до затишного кафе на березі річки, де зазвичай проводили час ще в студентські роки. Вечірнє місто повільно занурювалося в сутінки, спалахували перші ліхтарі, створюючи романтичну атмосферу.

Вони сіли за столик біля вікна, замовили вечерю та розмовляли годинами. Але тепер це була зовсім інша розмова — без роздратування, без згадок про роботу чи колег. Вони говорили про те, яке дерево посадять біля свого майбутнього будинку, яку кімнату оберуть для дитячої, коли прийде час, і куди поїдуть у відпустку влітку.

Христина тримала його за руку, машина мчала вечірніми вулицями, коли вони поверталися додому, і обоє розуміли, що для справжнього щастя їм потрібно зовсім небагато — просто чути і розуміти один одного. Вони пройшли цей маленький іспит на довіру та зрілість, ставши ще ближчими, ніж раніше.

Чи правильно вчинив Богдан, розпочавши цю небезпечну гру з дружиною колеги, чи йому варто було діяти інакше? Як би ви відреагували на місці Христини, дізнавшись про такий план чоловіка? Чи припустима взагалі подібна “дипломатія” та маніпуляції у стосунках, навіть якщо вони врешті-решт привели до позитивного результату? Поділіться своєю думкою в коментарях.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.