fbpx
Життєві історії
– Та що ти кажеш! Секонд-хенд. Ти з глузду з’їхала!– кричала у слухавку Людмила. Закарпатка про життя за океаном. Мрії та реальність виявились різними

Закарпатка про життя за океаном. Мрії та реальність виявились різними.

Якою мені, закарпатці, відкрилася Америка? Безсумнівно, країною дуже різною, хоча б через розміри її території, урбанізованою країною хмарочосів і провінційних будинків-вагончиків, на подив, забезпечених всіма зручностями. І все-таки моя Америка – це передусім центральна територія США, штати Айдахо і Північна Дакота з їхніми степовими краєвидами. Моя Америка – це невеликі міста, забудовані одно-двоповерховими будиночками. Пише zakarpatpost.net

Читайте також:Залицяльників їй не бракувало, проте вона не хотіла нікого, крім Богдана. Її зрада поклала край їхньому подружжю

Що й казати, головною розвагою в таких містечках є великий американський шопінг.

Про грандіозні розпродажі, що відбуваються в якомусь супермаркеті, сповіщають заздалегідь, в ці дні не можна проштовхнутися, щоб купити шорти за два-три долари або джинси за шість. І не має значення, що часто доводиться хапати непотрібну, залежалу на полицях річ, яка не пасує за кольором і розміром! І що доводиться їхати за сотні кілометрів на розпродаж, витрачаючи час та гроші на бензин і фастфуд у торгових центрах. Не є важливим навіть, що куплені за шалені гроші нові речі незабаром після придбання відправляться в комори або на горища. Найголовніше в цьому шопінгу – економія: нехай ти і витратився, але заощадив, перехитривши мерчендайзерів. Втім, з приводу американського шопінгу, ймовірно, написано чимало і без мене.

Купівельний азарт, як і будь- який інший, заразливий, передався він і моїй сім’ї. Однак жили ми у США тимчасово, працювали за контрактом і планували повернення в Ужгород, тому не могли собі дозволити обзаводитися непотрібними речами, які через якийсь час довелося б викинути. Але що робити? Як скрасити безрадісне існування в американській провінції?

І вихід знайшовся. Треба сказати, я завжди відрізнялася оригінальністю в одязі, а в Америці зайнялася ще й шиттям і в’язанням. Переробити вподобану мені річ, підігнати її під свій 46-ий розмір не складало жодних труднощів, а улюбленим місцем покупок став секонд-хенд. Чого там тільки немає! Шкіра, замша, хутра, вечірні та весільні сукні – мрія будь-якої закарпатської жінки, яка має смак і прагнення стильно виглядати! Час від часу роблячи походи в такі магазини, я виявила, що й там іноді проводяться різні акції. Відбувалося це зазвичай у свята.

От і я заглянула в подібний магазин напередодні одного з розпродажів. Там, як і всюди, готувалася тотальна ліквідація товару, тож при вході лежали великі паперові пакети, в які можна було покласти що завгодно, причому на касі значилася ціна одного такого пакету, незалежно від того, чим він наповнений, – 2 долари 99 центів. Навколо було людно, а сам магазин помітно порожнів, все потроху розкуповувалося. Мені теж хотілося щось купити. Та я не поспішала. Раптом звернула увагу на оголошення, що висіло при вході: «Через два дні – усе по 50 центів». Вирішила озирнутися – і вмить побачила цілу вішалку з шубами: канадський бобер, норка, нутрія, лисиця – чого там тільки не було! Я подумала, що за цей час їх і так не розкуплять. Навіть якщо і придбають одну-дві, щось і для мене залишиться.

Я малювала собі в уяві, як купуватиму за 50 центів дорогу шубу і як мені заздритимуть подруги, коли приїду в ній до Ужгорода. Американці одяг із натурального хутра не носять, тож оцінити шубу могли тільки в нас.

Радістю я негайно поділилася з подругою із Мукачева. Вона з чоловіком так само працювала в Америці за контрактом.

Та що ти кажеш! Розпродаж? Секонд-хенд. Хіба таке буває? Ти з глузду з’їхала! Які шуби за п’ятдесят центів?! Такої ціни не може бути! – кричала у слухавку Людмила.

Після багатослівних умовлянь жінка погодилася скласти мені компанію.

У день розпродажу ми з Людмилою приїхали в магазин на моїй машині о пів на одинадцяту ранку, хоча він відкривався о 10. Та чомусь квапитися не хотілось. На паркінгу ми помітили надзвичайний ажіотаж і багато людей із пакунками. Було якесь неприємне передчуття. Всередині я одразу помчала до полиці з шубами і онiміла. Там не було не тільки новісіньких шуб, але й потертих ондатрових шапок, виношених заячих тілогрійок. Покупці все змели! Оговтавшись, я звернула увагу на те, що творилося в магазинчику: люди снували туди-сюди, штовхаючись між вішалками і поспіхом хапали якісь речі; було шумно.

Але найбільше вразило мене інше. Такого скупчення безрадісних, убогих, скривджених життям людей похилого віку, бабусь, iнвaлідів на вiзках та без них мені не доводилося бачити ніколи в житті. Німий докір вгадувався в їхніх обличчях ставало не по собі, було соромно за свою явну відмінність від тих, хто прийшов в магазин за покупками вартістю п’ятдесят центів. Якою ж примхою здалося мені найпотаємніше бажання купити собі шубу! Виявляється, бідні є не лише в нас, але в них також.

Вирішивши піти, я почала шукати очима Люду і раптом побачила шуби! Вони були складені купою в візок для товарів недалеко від каси.

Невже їх все ще можна купити? Мене ніби стрyмом вpазило. Я наблизилася до візка і в ту ж мить побачила жінку середніх років, яка штовхала візок із шубами. Вони були там – всі до єдиної!

Я вирішила випробувати удачу:

– Ми приїхали з дуже холодної країни, де не прожити без шуби. Тут у вас така одежа не в моді. Чи могли б ви поступитися мені хоч однією? Будь-якою. Я була б вам дуже вдячна, – звернулася до неї.

Але мої спроби піти на контакт виявилися марними. Жінка була непохитною у своєму рішенні і вперто просувалася в напрямку каси.

– Навіщо ж вам усі вони? – наостанок поцікавилася я, на що отримала відповідь:

– У нас не носять шуби, але я шию. Це буде обробка для моїх речей – накидки, шарфики, манжети, що-небудь ще.

Навіть важко збагнути, скільки манжет можна було зшити з такої кількості шуб!

Цю історію, напевно, я б давно забула, якби не думки, на які вона мене наштовхнула: американці, безумовно, більш практичний народ, ніж ми. Думаю, наші жінки точно поступилися б хоч однією з шуб, адже закарпатки хоч і люблять похизуватися перед іншими, але зовсім не жадібні.

Приїхавши в Ужгород, я купила собі новеньку шубу зі сріблястого канадського бобра, яка послужила мені не один рік і яку в холодну погоду одягаю до сьогодні.

Ганна БОГОСЛОВСЬКА

Related Post

facebook