Ніколи не вірте подругам, які за келихом вина розповідають, як треба «правильно» дресирувати чоловіків.
— Максе? — Оксана здригнулася, побачивши знайому постать у дверне вічко. Швидко накинула шовковий халат, намагаючись заспокоїти серце, що несамовито калатало, і відчинила двері. — Ну, і чого ти прийшов? Ми ж начебто все з’ясували.
— Поговорити хочу, — голос Максима був глухим, не таким, як раніше.
— Про що? Знову будеш мені мозок виносити своїми повчаннями? — вона зробила крок назад, пропускаючи його в коридор, і раптом похолола.
Максим не зупинився на порозі. Він пройшов далі й зазирнув у спальню. Картина була красномовною: зім’ята постіль, на столі два келихи з недопитим вином і розкішний букет троянд. Букет, якого Максим точно не купував.
— Бачу, часу даремно не гаяла… — процідив він, проходячи до кімнати просто у взутті, на що раніше ніколи б собі не дозволив.
На тумбочці біля ліжка стояла тарілка з полуницею. Хтось явно насолоджувався ягодами зовсім недавно. А поруч «випадково» лежав масивний чоловічий годинник. Дорога річ, яка аж ніяк не належала Максиму.
Оксана стояла ні жива ні мертва. У квартирі, за яку він продовжував платити, явно був інший. І вона навіть не спробувала це приховати. Принаймні, так це виглядало з боку.
Оксана приїхала до столиці з маленького містечка з великими амбіціями та валізою, повною легких суконь. Спочатку все було не так райдужно. Робота в рекламній агенції витискала всі соки, а зарплати ледь вистачало на оренду кімнати на околиці з господинею, яка вічно перевіряла, чи вимкнула дівчина світло в туалеті.
Саме в цій агенції вона і зустріла Максима. Він прийшов замовити масштабну рекламну кампанію для свого нового проєкту. Високий, стриманий, із тими зморшками біля очей, які з’являються лише від щирої посмішки або дуже великої відповідальності.
— Мені потрібно, щоб мій бренд бачили всюди. Але головне — вивіска на центральному офісі. Вона має бути бездоганною, — сказав він, дивлячись Оксані просто в очі.
Дівчина спочатку подумала, що це черговий «успішний успіх» на словах, але колеги швидко просвітили: це серйозний гравець. Він звик тримати все під контролем — від багатомільйонних контрактів до кольору літер на фасаді.
Коли Оксана підготувала дизайн-проєкт, Максим не просто його прийняв. Він запросив її на офіційне відкриття.
— Приходьте. Побачите, як ваша ідея оживає на металі та склі, — усміхнувся він.
Оксана не була дурною. Вона одягла свою найкращу сукню, зробила бездоганну зачіску і прийшла перемагати. Вона зачарувала його не лише професіоналізмом, а й тією особливою жіночою енергією, яку чоловіки відчувають за версту.
— Поки такий козак вільний, треба брати справу у свої руки, — повчала її краща подруга Іра. — Такі чоловіки на дорозі не валяються, їх швидко розбирають.
Оксана дослухалася. Максим виявився справжнім скарбом. Він належав до того типу чоловіків, які вважають за честь повністю забезпечувати свою жінку. Вже за місяць він вручив їй банківську картку.
— Хочу, щоб ти не думала про дрібниці. Купуй собі те, що подобається, — сказав він просто.
Повертатися після побачень у свою зачухану орендовану кімнатку Оксані хотілося дедалі менше. Вона жалілася подругам на умови життя, і Іра, яка вважала себе експертом у стосунках, видала план.
— Слухай сюди, — шепотіла Іра в кав’ярні. — Сама він тебе жити не покличе, чоловіки ліниві. Треба створити «кризову ситуацію». Скажи, що господар підняв плату втричі або взагалі виставляє тебе на вулицю, бо продає квартиру.
— Та як я збрешу? А якщо він захоче перевірити? — вагалася Оксана.
— Ой, не сміши! Зніми готівку з його картки, ніби на оплату за два місяці вперед, щоб він бачив рух коштів. А потім скажи, що все — тебе виселяють. Повір, він тебе не кине на вокзалі.
План спрацював ідеально. Оксана прийшла до Максима зі сльозами на очах, розповідаючи, що її господар — тиран, і тепер їй доведеться повертатися додому, до батьків у провінцію, бо нове житло вона зараз не потягне.
— Мабуть, це доля, — схлипувала вона. — Грошей на нову заставу немає, а твої витрачати соромно… Я й так он туфельки купила.
Вона показала йому коробки. Максим навіть не глянув на чеки. Він бачив розгублену дівчину, яку треба врятувати. І він врятував. Просто простягнув ключі від своєї квартири.
— Перевозь речі. Будеш жити тут. Це тепер і твій дім.
Життя перетворилося на казку. Оксана ходила на роботу лише для того, щоб вигулювати нові брендові речі. Звісно, продуктивність впала до нуля, і керівництво натякнуло на звільнення.
— Та навіщо тобі та робота за копійки? — фиркала Іра по телефону. — Ти подивися на себе! Ти тепер леді. Твоя робота — бути красивою і надихати свого успішного чоловіка. Ти витягла щасливий квиток, насолоджуйся!
Оксана вірила. Вона наповнила свій Інстаграм фотографіями розкішних букетів, знімками з ресторанів та краєвидами з терас готелів у теплих країнах. Більшість старих друзів відсіялися — не всі могли витримати чужий успіх, який так демонстративно виставляли на показ.
Але з часом у коментарях і в особистих розмовах почали з’являтися колючі питання.
— А коли весілля, Ксюш? — питала та ж Іра, в якої в самої особисте життя не клеїлося. — Дивись, він тебе просто використовує як гарний аксесуар. Пограється і замінить на нову модель. Ти ж там ніхто, просто гостя.
— Що ти таке кажеш? — ображалася Оксана. — Він мене обожнює. Я йому сніданки готую, вдома завжди ідеальний порядок, я його зустрічаю як короля.
— Наївна! — сміялася подруга. — Від таких теж ідуть. Ти навіть не знаєш, чим він займається, коли не з тобою. А паспорт його бачила? Може, він там одружений і в нього троє дітей у сусідньому районі? Треба діяти, сонце. Потрібен штамп. Без нього ти — нуль.
Ці слова, як отрута, почали роз’їдати спокій Оксани. Вона почала придивлятися до поведінки Максима. Дійсно, він часто йшов розмовляти телефоном в іншу кімнату. Свій гаджет ніколи не залишав без нагляду. На пропозиції познайомитися з батьками відповідав ухильно.
— Якщо він закривається, почни і ти грати в таємниці! — знову радила «досвідчена» Іра. — Змусь його ревнувати. Чоловік — це мисливець. Коли здобич вже вдома і нікуди не дінеться, йому стає нудно. Додай перцю!
Оксана почала «гру». Коли Максим їхав у відрядження, вона виставляла фото з ресторанів, де в кадр ніби випадково потрапляла чоловіча рука або чужий келих. Писала загадкові пости про «несподівані зустрічі, що змінюють життя».
Максим спочатку мовчав. Але одного разу, побачивши повідомлення від якогось «Олега» (яким насправді була перейменована Іра), запитав прямо:
— У тебе хтось з’явився?
— А що, я не маю права на спілкування? — Оксана витримала паузу, як її вчили. — Ми ж не сім’я. Я вільна жінка. Ти ж не поспішаєш робити мене своєю офіційно.
Він нічого не сказав. Просто розвернувся і пішов. Сказав, що їм обом треба подумати. Оксана проплакала всю ніч, але наступного дня він з’явився з величезним букетом і запрошенням на вечерю з його мамою.
«Працює!» — тріумфувала Оксана.
Знайомство з мамою пройшло холодно. Інтелігентна жінка старшого віку дивилася на Оксану як на тимчасове явище. Жодні спроби дівчини сподобатися не мали успіху. Після цього Оксана вирішила йти ва-банк і почала тиснути щодо весілля.
— Ксюшо, ми разом лише рік, — спокійно пояснював Максим. — Я хочу бути впевненим. Мені за тридцять, я не хочу помилитися. Давай почекаємо ще трохи, станемо на ноги міцніше…
— «Трохи» — це скільки? До моєї пенсії? — кричала вона.
Стосунки почали тріщати. Оксана перестала бути «лагідним сонечком». Вона постійно нагадувала йому, що він їй ніхто, і вона може піти будь-якої миті. Зрештою, Максим не витримав.
— Знаєш, давай поживемо окремо. Мені треба тиша, щоб зрозуміти, куди ми йдемо, — сказав він і переїхав у свою іншу квартиру, залишивши її в цій.
Місяць вони майже не спілкувалися. Оксана продовжувала витрачати гроші з картки, сподіваючись, що він приповзе просити вибачення. І ось одного разу вони зустрілися в парку. Вечір був дивовижно теплим. Вони розмовляли так, як на самому початку — без претензій і масок. Максим дивився на неї з такою ніжністю, що Оксана зрозуміла: він готовий повернутися.
Але Іра знову втрутилася.
— Не смій здаватися! — кричала вона в слухавку. — Він зараз розслабиться і знову буде тебе мурижити роками. Треба завдати останнього удару. Зроби так, щоб він повірив: ти вже майже не його. Купи букет собі сама, залиш «докази» присутності іншого чоловіка. Хай у нього земля з-під ніг піде!
Оксана вагалася. Вона не знала, що Максим того дня вже замовив каблучку. Він вирішив, що не хоче її втрачати.
План Іри був жорстоким: Оксана перестала відповідати на дзвінки на два дні. Вона купила квіти, дістала старий годинник брата, який той колись забув у неї, розкидала речі. І найгірше — вона намалювала собі косметикою невелику червону пляму на шиї, ніби від палкого поцілунку.
Максим приїхав розлючений і водночас стурбований. І побачив те, з чого ми почали цю історію.
— Це що таке? — він вказав на годинник і квіти. Його голос тремтів від образи. — Ти привела когось сюди? У ліжко, де ми спали?
Оксана, граючи роль фатальної жінки, лише повела плечем.
— Я вільна жінка, Максе. Ти сам пішов. Я не збираюся чекати тебе вічно біля вікна. Якщо ти не готовий до серйозних кроків, знайдуться ті, хто готовий.
Максим підійшов ближче, його очі потемніли. Він помітив ту саму пляму на шиї. Він простягнув руку, ледь торкнувся її підборіддя, і Оксана побачила в його погляді не ревнощі, а глибоку, невимовну огиду.
— Забирайся геть, — тихо сказав він.
— Що? — вона не повірила своїм вухам.
— Я сказав — геть з моєї квартири. Прямо зараз. Мені байдуже, куди ти підеш.
— Але Максе, це ж просто… я хотіла, щоб ти зрозумів…
— Я все зрозумів, — він витяг з кишені маленьку оксамитову коробочку. Клацнув нею — всередині блиснув діамант, про який Оксана мріяла всі ці місяці. — Я прийшов просити тебе стати моєю дружиною. Хотів почати все з чистого аркуша. Але я не одружуюся з тими, хто так легко продає спільне минуле.
Він кинув коробочку на стіл.
— Можеш залишити собі годинник свого нового кавалера. І каблучку теж забирай, здаси в ломбард, бо заробляти ти так і не навчилася.
Він пішов, не озираючись. Оксана кинулася до ванної, почала гарячково змивати «грим» з шиї, але було пізно. Двері зачинилися назавжди.
Вона дзвонила Ірі, кричала, звинувачувала її у всьому. Подруга лише холодно відповіла: «Ну, вибач, я ж не знала, що він такий вразливий. Сама винна, треба було відчувати межу».
Через пів року Оксана знову жила в орендованій однушці, працювала на двох роботах і рахувала копійки до зарплати. Максим більше ні разу не вийшов на зв’язок.
Останнє, що вона побачила в мережі перед тим, як видалити свій профіль — фото Максима з тендітною дівчиною в простій білій сукні біля РАЦСу. Підпису не було. Лише дата. Та сама дівчина пізніше закрила всі свої сторінки. Вона знала головний секрет: справжнє щастя не потребує лайків і ніколи не будується на маніпуляціях.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
